Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення адвоката …. щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Платник податків у зверненні повідомив, що у лютому 2022 року виїхав із родиною у відпустку, але у зв’язку з обставинами воєнного стану на територію України так і не повернувся, хоча продовжує бути зареєстрованим за місцем проживання в м. …. і продовжує здійснювати віддалено адвокатську діяльність. Звітує і сплачує єдиний податок та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) в Україні.
27 березня 2024 року платником податків отримано повноцінний вид на проживання в …. із дозволом тимчасового проживання до 07 вересня 2026 року. Також в …. платник податків працевлаштований, має центр життєвих інтересів, користується соціальною інфраструктурою, народилась дитина.
Відповідно до міжнародного права, зокрема Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки …. про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі – Конвенція) і податкового законодавства України, в таких обставинах платник податків набуває ознак податкового резидента в ….. і податкового нерезидента в Україні. Відповідно до ст.ст. 6,7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» втрата податкового резидентства України та набуття податкового резидентства іншої країни не є перешкодою у здійсненні адвокатської діяльності. Припиняти адвокатську діяльність платник податків не має наміру.
Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Чи необхідно сплачувати податки від продовження адвокатської діяльності (єдиний податок) в Україні?
2. Чи має правові підстави платник податків продовжувати бути на обліку в ….. податковій інспекції фактично не проживаючи в м. … і здійснюючи адвокатську діяльність віддалено?
3. Чи правильним буде знятись з обліку в українській податковій і стати на облік в ….?
4. Чи має право платник податків отримувати адвокатський гонорар на банківський рахунок, відкритий в іноземному банку із подальшим витрачанням коштів за межами України на особисті та сімейні цілі? Чи має право платник податків за таких обставин правові підстави для визначення ціни адвокатських послуг в євро, а не в гривні?
Крім того, у 2023-2024 роках платником податків було подано в Україні Звіт про контрольовані іноземні компанії (далі – Звіт про КІК) (є засновником і директором компанії в ….).
5. Враховуючи обставини податкового резидентства чи повинен платник податків у 2025 році подавати Звіти про КІК? Які дії має здійснити платник податків, щоб не порушити законодавство про КІК, втрачаючи податкове резиденство в Україні?
Частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 191.1 ст. 191 Кодексу визначено функції контролюючих органів, зокрема, контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).
Встановлення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з'ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами Кодексу.
Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу фізичні особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.
Поняття «резидент» України встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
При цьому згідно з п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу самозайнята особа –це платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність – це діяльність, зокрема, адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого п. 65.9 ст. 65 Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Враховуючи викладене, оскільки Ви зареєстровані в Україні як самозайнята особа, а саме фізичною особою – підприємцем з ознакою провадження незалежної професійної діяльності (адвокатом), то у розумінні положень п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу це є достатньою підставою для визнання Вас резидентом України.
Щодо першого, другого та третього питань
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зі змінами (далі – Закон № 5076), ст. 1 якого визначено, що адвокат – це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом № 5076.
Адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
До інших видів правничої допомоги належать види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню у разі порушення (п. 6 частини першої ст. 1 Закону № 5076).
Частиною третьою ст. 4 Закону № 5076 встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ст. 13 Закону № 5076).
Таким чином, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватися фізичною особою – підприємцем.
Разом з тим згідно з нормами Закону № 5076 та Кодексу для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо одночасного здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.
При цьому фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності, та здійснює окремо розрахунки з бюджетом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, встановлено у ст. 178 Кодексу.
Відповідно до п. 178.2 ст. 178 Кодексу доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою 18 відс., визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.
Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Ставка військового збору становить 1,5 відс. об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Відповідно до п. 178.4 ст. 178 Кодексу фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи та є резидентами, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до розділу IV Кодексу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Податкова декларація за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб подається до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV Кодексу (п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Кодексу).
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності повинні зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахованого на доходи від провадження незалежної професійної діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону (п. 178.7 ст. 178 Кодексу).
Фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п. 179.7 ст. 179 Кодексу).
При цьому форма податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859, зі змінами.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.
Відповідно до п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Згідно з п. 293.3 ст. 293 Кодексу відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі, зокрема 5 відс. доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
При цьому платники єдиного податку третьої групи (крім електронних резидентів (е-резидентів) сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал (п. 295.3 ст. 295 Кодексу).
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи та податкових агентів платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів) є календарний квартал (крім податкового періоду податкової звітності з податку на додану вартість, визначеного п. 202.1 ст. 202 Кодексу) (п. 294.1 ст. 294 Кодексу).
Відповідно до п. 296.9 ст. 296 Кодексу форми податкових декларацій платника єдиного податку, визначених пунктами 296.2 і 296.3 ст. 296 Кодексу, затверджуються в порядку, встановленому ст. 46 Кодексу.
Так, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку третьої групи подають податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578, зі змінами.
Таким чином, особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність та одночасно перебуває на обліку як фізична особа – підприємець здійснює окремо розрахунки з бюджетом, а також за результатами звітного року подає дві податкові декларації:
При цьому до доходів, одержаних від провадження незалежної адвокатської діяльності, не застосовуються норми глави 1 розділу XIV Кодексу, а отже оподаткування таких доходів здійснюється відповідно до положень ст. 178 Кодексу.
Оскільки згідно з нормами п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу Вас визнано резидентом, то на обліку у контролюючому органі Ви повинні перебувати за місцем реєстрації як самозайнятої особи.
Щодо четвертого питання
Згідно зі ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон № 959), зі змінами, зовнішньоекономічна діяльність – це, зокрема, діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, користуються зазначеним правом, якщо вони зареєстровані як підприємці у порядку, визначеному законом (частина друга ст. 5 Закону № 959).
Відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, Законом України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473), іншими законами України, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (далі – НБУ), прийнятими відповідно до Закону № 2473.
Принципи валютного регулювання, які викладені у ст. 2 Закону № 2473, передбачають, зокрема, право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.
Частиною третьою ст. 4 Закону № 2473 передбачено, що резиденти з урахуванням обмежень, визначених Законом № 2473 та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.
При цьому порядок відкриття рахунків в іноземних фінансових установах регулюється законодавством тієї країни, в якій відкривається рахунок.
Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України (далі – НБУ) (частина четверта ст. 5 Закону № 2473).
Постановою Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 5 затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі – Положення № 5), яке визначає заходи захисту, запроваджені НБУ, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті.
Відповідно до абзацу першого п. 16 розділу I Положення № 5 розрахунки за зовнішньоекономічними операціями здійснюються виключно через рахунки в банках.
Пунктом 23 розділу II Положення № 5 передбачено, що грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.
Відповідно до п. 292.5 ст. 292 Кодексу дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на дату отримання такого доходу.
Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).
Таким чином, для фізичної особи – підприємця усі вартісні показники, що включаються до доходу, відображаються у національній валюті України.
Показники, виражені в іноземній валюті, перераховуються у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату їх отримання.
Одночасно зауважуємо, якщо кошти, отримані від здійснення зовнішньоекономічної діяльності, зараховані на рахунок, відкритий в іноземному банку та в подальшому перераховуються на рахунки, відкриті у банківських установах в Україні для здійснення підприємницької/незалежної професійної діяльності (впродовж звітного періоду, але не пізніше річного податкового (звітного) періоду), то такі кошти включаються до доходу фізичної особи – підприємця та оподатковуються у порядку, визначеному главою 1 розділу XIV Кодексу або до доходу, отриманого від здійснення незалежної професійної діяльності, та оподатковуються відповідно до ст. 178 Кодексу.
Разом з тим, якщо зазначені кошти залишаються на кінець звітного податкового періоду на рахунках, відкритих в іноземному банку, тобто не зараховуються на рахунки, відкриті у банківських установах України для здійснення підприємницької/незалежної професійної діяльності або незалежної професійної діяльності, то такі кошти оподатковуються за правилами, встановленими для платників податків – фізичних осіб.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб визначено розділом ІV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є іноземні доходи, отримані з джерел за межами України.
Оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 Кодексу.
Згідно із п. 164.4 ст. 164 Кодексу під час отримання доходів у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.
Водночас п. 3.2 ст. 3 Кодексу визначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки …. про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі – Конвенція), яка є чинною в українсько-… податкових відносинах з 11.03.1994, застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції). Термін «особа» означає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об’єднання осіб ( п. 1 ст. 3 Конвенції).
Відповідно до п. 3 ст. 2 Конвенції податками, на які поширюється Конвенція, в Україні є, зокрема, прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства”, у … – «прибутковий податок з фізичних осіб».
«Ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які стягуються одною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави» (п. 4 ст. 2 Конвенції).
Відповідно до п. 1 ст. 4 (Резиденція) Конвенції «при застосуванні цієї Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел в цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».
«У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:
a) він вважається резидентом Договірної Держави, де він має постійне житло. Якщо він має постійне житло в обох Договірних Державах, він вважається резидентом тієї Держави, де він має найбільш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);
b) у разі, коли Договірна Держава, в якій він має центр життєвих інтересів не може бути визначена, або коли він не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, він вважається резидентом тієї Договірної Держави, де він звичайно й проживає;
c) якщо він звичайно проживає в обох Державах або коли він звичайно не проживає в жодній з них, він вважається резидентом тієї Держави, громадянином якої він є;
d) якщо він є громадянином обох Договірних Держав або коли він не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою» (п. 2 ст. 4 Конвенції).
Таким чином, критерії, за якими визначається резиденція осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлені ст. 4, використовуються виключно з метою застосування відповідних положень Конвенції, а не для визначення податкового (резидентського) статусу певної особи як такої, оскільки такий статус визначається кожною з Договірних Держав – учасниць Конвенції (Україною та Польщею) згідно з національним податковим законодавством цих держав.
Так, зокрема, якщо йдеться про фізичну особу, яка відповідно до положень п. 1 ст. 4 Конвенції є резидентом обох Договірних Держав (тобто коли згідно з національним (внутрішнім) законодавством і України, і …. певна фізична особа є податковим резидентом кожної із цих країн) її статус (резиденція) буде визначатися шляхом послідовного застосування критеріїв, зазначених у п.п. «а»–«d» п. 2 ст. 4 Конвенції. Це, в свою чергу, дозволяє визначитись, чи йдеться про осіб, що підпадають під дію Конвенції (відповідно до ст. 1 Конвенції такі особи мають бути резидентами України і …), та, відповідно, застосувати ті положення (статті) Конвенції, під регулювання якими підпадають доходи, отримані такими особами.
У загальному порядку в контексті Конвенції оподаткування доходів фізичних осіб – резидентів однієї з двох Договірних Держав, які надають послуги незалежного (професійного) характеру, за що отримують відповідний дохід/прибуток, регулюється ст. 14 (Незалежні особисті послуги) Конвенції, якою передбачено:
«1. Доход, що одержується резидентом одної Договірної Держави щодо професійних послуг чи іншої діяльності незалежного характеру, оподатковується тільки в цій Державі, за винятком випадку, коли він володіє регулярно доступною постійною базою в другій Договірній Державі з метою проведення цієї діяльності. Якщо у нього є така постійна база, доход може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно доходу, що приписується до цієї постійної бази.
2. Термін «професійні послуги» включає, зокрема, незалежну наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку діяльність, так як і незалежну діяльність лікарів, адвокатів, інженерів, архітекторів, зубних лікарів і бухгалтерів».
Підстави для визначення комерційної діяльності в одній з Договірних Держав такою, що утворює постійну базу (тобто постійне представництво), визначені у ст. 5 (Постійне представництво) Конвенції, відповідно до п. 1 якої термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства.
Отже, відповідно до ст. 14 Конвенції, якщо фізичною особою, яка у контексті Конвенції є резидентом України, надаються послуги незалежного (професійного) характеру і діяльність з надання українським резидентом зазначених послуг не здійснюється через постійне представництво на території …., доходи, отримані українським резидентом в оплату таких послуг, підлягають оподаткуванню тільки в Україні. Якщо резидент України має постійне представництво на території …, отриманий ним дохід (прибуток) може оподатковуватись у …, але тільки в тому розмірі, який може бути віднесений до діяльності такого постійного представництва.
Якщо фізичною особою, яка у розумінні Конвенції є резидентом …, надаються послуги незалежного (професійного) характеру і її діяльність з надання цих послуг не здійснюється через постійне представництво на території України, доходи, отримані від такої діяльності, підлягають оподаткуванню тільки у ….. Якщо резидент …. має на українській території постійне представництво, отриманий ним дохід (прибуток) може оподатковуватись в Україні, але тільки в тому розмірі, який може бути віднесений до цього постійного представництва.
Щодо п’ятого питання
КІК визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України або юридичної особи – резидента України (п.п. 392.1.1 п. 392.1 ст. 392 Кодексу).
Відповідно до п.п. 392.1.2 п. 392.1 ст. 392 Кодексу контролюючою особою є фізична особа – резидент України, що є прямим або опосередкованим власником (контролером) контрольованої іноземної компанії, яка:
а) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 50 відсотків;
б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 10 відс., за умови, що декілька фізичних осіб – резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків;
в) окремо або разом із іншими резидентами України пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.
Пунктом 392.5 ст. 392 Кодексу встановлені вимоги щодо складання та подання Звіту про КІК.
З огляду на зазначене, обов’язок подання до контролюючого органу Звіту про КІК виникає у фізичної особи – резидента України, яка відповідає критеріям визначення її контролюючою особою відповідно до положень ст. 392 Кодексу.
