Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Платник податків – фізична особа – підприємець повідомив, що перебуває на спрощеній системі оподаткування другої групи, здійснює діяльність за КВЕД 56.10 «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування».
Для належної організації своєї діяльності у сфері громадського харчування фізична особа – підприємець бажає отримувати агентські послуги юридичної особи – свого контрагента (далі – Товариство), яке є платником податку на прибуток на загальних підставах. Зокрема, фізична особа – підприємець зацікавлений в отриманні від Товариства агентських послуг, які полягають у наданні Товариством сприяння фізичній особі – підприємцю в укладенні договорів між фізичною особою – підприємцем та його клієнтами щодо придбання товарів фізичної особи – підприємця. Таке сприяння надаватиметься Товариством за допомогою платформи – додатку в мережі Інтернет, що дає можливість клієнтам замовити та оплатити товари фізичної особи – підприємця.
У межах такого сприяння, Товариство також, як агент фізичної особи – підприємця, від імені та за дорученням фізичної особи – підприємця здійснює організацію приймання платежів від клієнтів фізичної особи – підприємця. Правовою підставою для надання фізичній особі – підприємця Товариством вказаних послуг є агентський договір.
Договором передбачено порядок розрахунків між фізичною особою – підприємцем та Товариством, відповідно до якого:
Товариство, як агент, отримує від покупців – клієнтів фізичної особи – підприємця грошові кошти в рахунок оплати товарів фізичної особи – підприємця;
Товариство утримує агентську винагороду за надані ним агентські послуги з коштів, отриманих Товариством від імені та в інтересах фізичної особи – підприємця від клієнтів останнього;
решту коштів, отриманих від клієнтів фізичної особи – підприємця, після утримання своєї агентської винагороди, Товариство перераховує фізичній особі – підприємцю.
Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Просимо підтвердити, що платіж (агентська винагорода), яку утримує юридична особа (платник податку на прибуток на загальних підставах), за агентські послуги, надані фізичній особі – підприємцю (платник єдиного податку другої групи), з коштів, отриманих юридичною особою як агентом від клієнтів вказаної фізичної особи – підприємця, не є негрошовою формою розрахунків (в розумінні п. 291.6 ст. 291 Кодексу).
2. На яку дату має визнаватися для цілей ст. 292 Кодексу дохід фізичною особою – підприємцем (платник єдиного податку другої групи): на дату отримання оплати товарів фізичної особи – підприємця (платник єдиного податку другої групи) на рахунок юридичної особи – агента (платник податку на прибуток на загальних підставах, який діє від імені та в інтересах фізичної особи – підприємця), складання фіскaльного чеку та відповідного z- звіту або на дату фактичного перерахування коштів агентом на рахунок фізичної особи – підприємця (платника єдиного податку другої групи)?
З. В якому розмірі має визнаватися для цілей ст. 292 Кодексу дохід фізичної особи – підприємця (платника єдиного податку другої групи): повна сума вартості товарів відповідно до фіскального чеку та z-звіту фізичної особи – підприємця (платник єдиного податку другої групи) або сума вартості товарів зменшену на суму агентської винагороди, що фактично надходить на рахунок фізичної особи – підприємця (платник єдиного податку другої групи)?
Щодо першого – третього питань
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.
Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (п. 291.3 ст. 291 Кодексу).
Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Водночас, нормами п. 291.5 ст. 291 Кодексу визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої – третьої груп.
Згідно з п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
При цьому у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента) (п. 292.4ст. 292 Кодексу).
Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).
Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (п. 291.6 ст. 291 Кодексу).
Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання регламентуються главою 31 (ст. ст. 295 – 305) Господарського кодексу України (далі – ГКУ).
Згідно зі ст. 295 ГКУ комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.
Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.
Згідно зі ст. 301 ГКУ відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб’єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.
Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.
Зважаючи на викладене, за агентським договором клієнт за надані послуги розраховується безпосередньо з суб’єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, а комерційний агент отримує винагороду за надання посередницьких послуг виключно від вказаного суб’єкта господарювання.
При цьому самостійне утримання агентом належної йому винагороди з отриманих від покупців коштів не підпадає під поняття негрошової форми розрахунків або бартерної (товарообмінної операції).
Водночас, якщо на підставі зазначених договорів відбувається погашення заборгованості між агентом та довірителем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі складеного документу (акту, заяви тощо), то такі розрахунки відносяться до негрошових, що позбавляє права фізичну особу – підприємця застосовувати спрощену систему оподаткування.
Одночасно зауважуємо, що у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначено у п. 291.6 ст. 291 Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків (п.п. 4 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Кодексу).
Крім того, відповідно до п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.
Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06. 2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.
Водночас зміни, запроваджені з 01 січня 2021 року Законом України від 14 липня 2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб – підприємців» щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо)), не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку першої – третьої груп вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця (далі – податкова декларація) на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 Кодексу, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно з п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Кодексу.
Для цілей оподаткування відповідно до абзацу першого п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу (абзац другий п. 44.1 ст. 44 Кодексу).
Слід зазначити, що ст. 1 розділу I Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Обов’язкові реквізити, які повинні мати первинні документи, передбачено ст. 9 Закону № 996.
Таким чином, якщо при здійсненні розрахунків з суми виручки утримується агентська винагорода, то доходом фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування є повна сума виручки (з врахуванням суми отриманої винагороди агентом), яка визначається на підставі первинних документів та відображається у обліку платника єдиного податку.
Згідно з п. 13 ст. 1 Закону України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591) електронний платіжний засіб (далі – ЕПЗ) – це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.
Відповідно до п. 56 частини першої ст. 1 Закону № 1591 платіжна картка – електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.
Крім того, загальні вимоги, зокрема, до порядку здійснення операцій з використанням ЕПЗ, визначені постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі – Положення № 164).
Згідно з п.п. 24 п. 3 розділу І Положення № 164 платіжна операція – це дія, ініційована користувачем, із внесення, переказу або зняття коштів незалежно від правовідносин, між платником і отримувачем, які е підставою для цього.
Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Обов’язок застосування РРО та ПРРО виникає за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначені законодавством, у тому числі, нормами його прямої дії, які встановлюють винятки із загальних правил.
Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням ЕПЗ, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (ст. 3 Закону № 265).
Отже, Законом № 265 ототожнюються правила застосування РРО/ПРРО як для готівкових так і безготівкових розрахунків, здійснених за допомогою ЕПЗ (зокрема, через POS-терміналів), що проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Тобто операції, здійснені з використанням POS-терміналу у безготівковій формі, потребують застосування РРО або HPPO у встановленому Законом № 265 порядку.
Стаття 2 Закону № 265 визначає терміни, які вживаються в наступному значенні:
розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених Законом № 265, зареєстрованим у встановленому порядку РРО або ПРРО, чи заповнений вручну.
Тобто, виходячи зі змісту визначень, у разі використання РРО/ПРРО підтвердженням факту продажу товарів та отримання коштів є розрахунковий документ, зокрема, касовий чек.
Враховуючи викладене, у разі здійснення розрахунків суб’єктами господарювання – фізичними особами – підприємцями за допомогою POS-терміналів з видачею фіскального (касового) чека, датою отримання доходу з метою його оподаткування є дата, зазначена в фіскальному (касовому) чекові.
Зауважуємо, що позиція щодо дати визначення доходу фізичною особою – підприємцем при здійсненні розрахунків за допомогою платіжного терміналу погоджено Міністерством фінансів України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики з адміністрування податків.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
