Індивідуальна податкова консультація
Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фізичної особи – підприємця (далі – Підприємець), щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.
Відповідно до звернення, Підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку ІІ групи) та звернувся до контролюючого органу із наступними питаннями (в контексті звернення):
1. Чи можна залишати готівку у касовому апараті Підприємця на
кінець робочого дня / в позаробочий час в касі магазину? Якщо
так, то який ліміт каси та чи існують обмеження у сумі /
кількості коштів, які можуть залишатися у касовому апараті
Підприємця на кінець робочого дня / в позаробочий час?
2. У разі, якщо у касовому апараті Підприємця на кінець робочого
дня/ в позаробочий час в касі магазину наявні кошти, то чи є
вимога закону про необхідність мати документи, які підтверджують
походження таких коштів?
3. Чи може Підприємець мати на кінець робочого дня / в позаробочий
час в касі магазину кошти для власних потреб? Якщо так, то який
максимально дозволений розмір таких коштів?
4. Чи може Підприємець на кінець робочого дня / в позаробочий час в
місці здійснення підприємницької діяльності (не в касі) мати /
зберігати кошти для власних потреб? Якщо так, то який
максимально дозволений розмір суми таких коштів? Та чи є вимога
закону про необхідність мати документи, які підтверджують
походження таких коштів?
Звертаємо увагу Підприємця, що відповідно до статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз’яснення такому платнику щодо практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз’яснення щодо практичного її застосування. Метою податкової консультації є викладення (роз’яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. Податкова консультація обов’язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Зі змісту приведеного вище правового регулювання слідує, що зазначеним вимогам, що висуваються до податкового органу в частині форми і змісту індивідуальної податкової консультації, кореспондує обов’язок платника податків у зверненні про надання такої консультації чітко визначити конкретні норми, щодо застосування яких особа просить надати роз’яснення, а також викласти усі фактичні обставини, з приводу застосування у яких цих норм в особи виникли питання. Лише виконання сукупності наведених вимог зумовлює виникнення у контролюючого органу обов’язку надати податкову консультацію. При цьому податковий орган зобов’язаний викласти висновок щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства лише в окреслених платником податків у запиті межах, тобто, щодо вказаних ним норм та в розрізі приведених ним фактичних обставин їх застосування.
Виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на податкові органи, вбачається, що саме платники податків, при оформленні звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.
Відповідно до баз даних ДПС у Підприємця на дату надходження звернення до ДПС відсутні належним чином зареєстровані реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) чи програмні РРО (далі – ПРРО).
Зі змісту звернення не зрозуміло в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації, оскільки звернення не розкриває суті здійснюваних Підприємцем господарських операцій.
Такий підхід Підприємця до оформлення запиту унеможливлює надання вичерпної індивідуальної податкової консультації щодо порушених ним питань.
Враховуючи викладене, консультація надається щодо фактичних обставин наведених у зверненні.
Щодо питання 1 – 2
Відповідно до ст. 2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі – Закон № 265) місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Відповідно до п. 6 розділу III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547, внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо такі внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій:
операція "службове внесення" використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z- звіту;
операція "службова видача" використовується для реєстрації суми готівки, яка вилучається з місця проведення розрахунків та/або видається держателям електронних платіжних засобів.
При проведенні операцій "службове внесення" і "службова видача" РРО створюються і друкуються відповідні документи, які підтверджують проведення таких операцій, а також зазначаються їх суми.
В чеках X-звіту та Z-звіту, окрім іншої інформації, відображаються, зокрема, суми готівки за операціями "службового внесення" та "службової видачі" (п. 15, п.17 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій та вимог щодо забезпечення виконання фіскальних функцій програмними реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року № 199).
Абзацом 26 ст.2 Закону № 265 визначено, що фіскальний звітний чек - документ встановленої форми, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний фіскальний звітний чек) реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час створення якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься відповідно до фіскальної пам'яті реєстратора розрахункових операцій або фіскального сервера контролюючого органу.
Як відповідь на питання 1 та 2 повідомляємо, що залишати готівку на місці проведення розрахунків на кінець робочого дня та в позаробочий час Підприємцю не заборонено. Ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) Підприємцям не встановлюються. Відповідно, не встановлено обмежень у сумі коштів, які можуть залишатися на місці проведення розрахунків на кінець робочого дня або в позаробочий час, походження яких буде підтверджено документально (X та Z - звітами).
Щодо питання 3
На місці проведення розрахунків (в контексті звернення – касі магазину) не можуть зберігатися готівкові кошти, які не є торгівельною виручкою або не внесенні до фіскальної пам’яті РРО/ПРРО операцією службового внесення.
Щодо питання 4
У зв’язку з тим, що автором не розкрито поняття «місце здійснення підприємницької діяльності», яке використане у зверненні та яке жодним чином не корелюється з поняттям «місце проведення розрахунків» надати обгрунтовану відповідь на питання 4, в контексті конкретного звернення не можливо.
Водночас, під поняттям «власних потреб» слід розуміти всі витрати не пов’язані з веденням підприємницької (господарської) діяльності.
У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію та діє в межах законодавства яке було чинним на момент надання такої консультації.
