Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення фермерського Господарства щодо окремих питань оподаткування платника єдиного податку четвертої групи юридичної особи та оподаткування фізичних осіб-орендодавців, мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ) та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), у межах компетенції повідомляє.
Згідно з інформації, наданої у зверненні Господарство є фермерським господарством, використовує у своїй діяльності земельні ділянки, які знаходяться в оренді згідно договорів 2006 року, які зареєстровані сільською радою та не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки мають кадастрові номери та відображались в податкових деклараціях Господарства - платника єдиного податку четвертої групи за період 2006 – 2024 роки. Нараховано податкове зобов’язання єдиного податку четвертої групи та МПЗ за 2023 рік.
Одночасно фізичним особам - орендодавцям надійшли податкові повідомлення про нарахування МПЗ та земельного податку.
Господарство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1- Чи потрібно Господарству провести коригування податкових
зобов’язань єдиного податку четвертої групи та МПЗ за 2023 та
2024 роки на зменшення, чи тільки по МПЗ?
2- Чи має обов’язок орендодавець (фізична особа - власник
земельної ділянки) сплачувати земельний податок та МПЗ?
Щодо першого та другого питань
Договірні відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» із змінами (далі – Закон № 161).
Статтями 125, 126 ЗКУ встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності, користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» із змінами (далі – Закон № 1952).
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації такого права (частина п’ята ст. 6 Закону № 161).
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.2 ст. 291 Кодексу).
Об'єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (п. 2921. 1 ст. 2921 Кодексу).
Враховуючи вимоги п. 2921.1 ст. 2921 Кодексу, у платника єдиного податку четвертої групи об’єкт у вигляді площі сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) виникає при набутті прав власності або користування (оренди) земельної ділянки та державної реєстрації цих прав відповідно до законодавства.
Отже, площі земельних ділянок, щодо яких договори оренди укладені, але не зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку, не включаються до об'єкта оподаткування єдиним податком.
Згідно з п. 2971.1 ст. 2971 Кодексу платники єдиного податку - власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством зобов'язані подавати додаток з розрахунком загального МПЗ у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік.
Відповідно до п.п. 14.1.1142 п. 14.1 ст. 14 Кодексу МПЗ - мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним МПЗ.
МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 381.1.4 п. 381.1 ст. 381 Кодексу).
Згідно п. 381.3 ст. 381 Кодексу у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом.
При цьому, нормами п. 381.4 ст.381 Кодексу визначено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Отже, якщо Господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності (постійному користуванні) фізичних осіб, на підставі договорів оренди та при цьому відсутня державна реєстрація переходу такого права користування, то фізична особа – власник земельних ділянок сільськогосподарського призначення є платником МПЗ, яке нараховується їй контролюючим органом за місцем її податкової адреси.
Відкоригувати нараховані за 2023 та 2024 роки суми єдиного податку та загального МПЗ платник податків може на підставі ст. 50 Кодексу.
Згідно з абзацами першим та третім п. 50.1 ст. 50 Кодексу у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених ст. 50 Кодексу), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Щодо сплати орендодавцем (фізичною особою – власником земельної ділянки) земельного податку, повідомляємо.
Земельні відносини в Україні регулюються ЗКУ, а справляння плати за землю – Кодексом.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. ст. 125, 126 ЗКУ). Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952.
Відповідно до ст. 269 Кодексу платниками плати за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування та платники орендної плати – землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Об’єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності, земельні частки (паї), які перебувають у власності, земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування та земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди (ст. 270 Кодексу).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 Кодексу).
Відповідно до п. 281.3 ст. 281 Кодексу від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.
Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право ( п. 284.2 ст. 284 Кодексу).
Нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному ст. 42 Кодексу, до 01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку (п. 286.5 ст. 286 Кодексу).
Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (п. 287.5 ст. 287 Кодексу).
Таким чином, відповідно до вимог Кодексу, платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок.
У разі якщо земельні ділянки та земельні частки (паї) передано в оренду платнику єдиного податку четвертої групи, то власники таких земельних ділянок та земельних часток (паїв) звільняються від сплати земельного податку.
Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатися з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).
