Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення АТ «» (далі – АТ) щодо особливостей оподаткування мінімальним податковим зобов’язанням (далі – МПЗ) земельних ділянок, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) в межах компетенції повідомляє.
Як зазначено у зверненні, згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер «» суб’єктом речового права на земельну ділянку зазначено АТ. Суб’єктом права власності на земельну ділянку є «» обласна адміністрація.
Відомості про земельну ділянку наступні:
01.04 – для ведення підсобного сільського господарства.
Категорія земель – землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Вид користування – встановлення земельного сервітуту для будівництва та експлуатації газопроводу «» (II нитка) «» на дільниці «».
Підставою для встановлення земельного сервітуту є договір, термін дії сервітуту – безстроковий.
Стосовно інших земельних ділянок, суб’єктом речового права щодо яких є АТ, інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права містить такі відомості:
01.03 – для ведення особистого селянського господарства.
Категорія земель – землі сільськогосподарського призначення.
Вид користування – для виробничих потреб.
01.03 – для обслуговування будівель та споруд маслобійного цеху.
Категорія земель – землі житлової та громадської забудови.
Вид користування – для обслуговування будівель та споруд маслобійного цеху.
Крім того, щодо земельних ділянок категорії земель: землі сільськогосподарського призначення, суб’єктом речового права щодо яких є ТОВ, на яких не має сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів) Державний земельний кадастр містить такі відомості:
01.04 – для ведення підсобного сільського господарства.
Категорія земель – землі сільськогосподарського призначення.
Вид користування – для ведення підсобного сільського господарства.
Види земельних угідь: землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами; землі, які використовуються для технічної інфраструктури; праники, оранжереї, теплиці, землі під дорогами, зокрема, під ґрунтовими.
АТ просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1.чи сплачується МПЗ за земельні ділянки, якими суб’єкт господарювання користується на праві сервітуту?
2. з метою включення земельної ділянки до розрахунку загального МПЗ платник податків повинен враховувати лише наявність сільськогосподарських угідь на земельній ділянці чи цільове призначення земельної ділянки, чи також категорію земель та вид використання?
3. чи включаються до розрахунку загального МПЗ земельні ділянки інших категорій земель (наприклад, землі житлової та громадської забудови; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій енергетики, оборони та іншого призначення) або вид використання (наприклад, для виробничих потреб) не пов’язані з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням)?
4. чи сплачується МПЗ за земельні ділянки категорії земель – землі сільськогосподарського призначення, на яких не має сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів)?
Відповідно до пп. а), б), ж) частини першої ст. 19 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема,
землі сільськогосподарського призначення;
землі житлової та громадської забудови;
землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина друга ст. 19 ЗКУ).
Щодо питання 1
Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) сервітут (право користування) є речовим правом на чуже майно.
Статтею 401 ЦКУ встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності (частина перша ст. 65 ЗКУ).
Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом частина друга ст. 65 ЗКУ).
Частиною першою ст. 98 ЗКУ передбачено, що право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу (частина друга ст. 98 ЗКУ).
Відповідно до п. п. 14.1.1142 п. 14.1 ст. 14 Кодексу мінімальне податкове зобов'язання – мінімальна величина податкового зобов'язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов'язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов'язанням.
У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов’язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом (п. 381.3 ст. 38.1 Кодексу).
МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 381.1.4 п. 381.1 ст. 381 Кодексу).
Тобто, МПЗ сплачується як за володіння, так і за користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.
Відповідно до п. 381.4 ст. 381 Кодексу у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.
Враховуючи зазначене, МПЗ визначається за період, починаючи з місяця, в якому суб’єкт господарювання зареєстрував право користування у встановленому законодавством порядку для державної реєстрації такого права, у тому числі на праві сервітуту на таку земельну ділянку.
Щодо питань 2-4
Відповідно до частини першої та другої ст. 22 ЗКУ землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об'єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Отже, у разі користування суб’єктами господарювання земельною ділянкою, віднесеною до несільськогосподарських угідь категорії земель сільськогосподарського призначення (без зміни її цільового призначення), зареєстрованою в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, платник податку на прибуток на загальних підставах не повинен розраховувати та сплачувати мінімальне податкове зобов’язання за таку ділянку.
Незважаючи на цільове призначення земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка з відповідною державною реєстрацію правочину відноситься до сільськогосподарських угідь, то суб’єкту господарювання необхідно розрахувати та сплачувати МПЗ.
Класифікація земель за угіддями наведена в Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (далі – КВЗУ), наведеному в додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.
У разі невідповідності коду цільового призначення земель слід звернутися до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).
