Державна податкова служба України розглянула звернення щодо питань порядку оподаткування операцій за договором управління нерухомим майном та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.
Як зазначено у звернені, товариство уклало договір управління майном з власником нерухомого майна – нерезидентом, де товариство виступає управителем.
Управителя майна додатково взято на облік як платника податків – відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору, відкрито окремий банківський рахунок та ведеться окремий облік усіх господарських операцій, повʼязаних із використанням майна, переданого в управління.
Умовами договору управління майном передбачено, що управитель списує/перераховує щомісячну плату з окремого поточного рахунку управителя у банківській установі. Тобто управитель самостійно списує свою винагороду з окремого банківського рахунку, який відкрито для здійснення операцій за договором управлянні без участі нерезидента.
Товариство запитує:
1. Чи буде перерахування з окремого банківського рахунку договору управління на рахунок управителя щомісячної плати за управління майном (винагороди управителя) вважатись доходом з джерелом походження з України, отриманим таким нерезидентом від впровадження господарської діяльності?
2. Чи виникає обовʼязок утримати податок з доходів нерезидента з джерелом походження з України при списанні щомісячної плати за управління майном (винагороди управителя) з окремого банківського рахунку договору управління на банківський рахунок управителя, враховуючи той факт, що списання відбувається без участі нерезидента та нерезиденту кошти не перераховуються?
Щодо питання 1-2
Правові відносини, що виникають за договором управління майном у цивільному законодавстві, встановлюються статтями 1029 – 1045 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).
Частиною першою ст. 1033 ЦКУ встановлено, що управителем за договором управління майном може бути субʼєкт підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 1029 ЦКУ за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобовʼязується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (частина перша ст. 1030 ЦКУ).
Статтею 1032 ЦКУ визначено, що установником управління є власник майна.
Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління (частина пʼята ст. 1033 ЦКУ).
Статтею 1034 ЦКУ встановлено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. При цьому, установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).
Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя; має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, повʼязані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку (частина третя ст. 1030 ЦКУ).
Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у звʼязку з управлінням майном (частина перша ст. 1042 ЦКУ).
При цьому, управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління (частина друга ст. 1042 ЦКУ).
Відповідно до п.п. 64.6 ст. 64 Кодексу на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у другому реченні абзацу другого п.п. 5 п. 180.1 ст. 180 Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.
Взяття на облік договору управління майном здійснюється шляхом додаткового взяття на облік управителя майна як платника податків – відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору (абзац четвертий п.п. 64.6 ст. 64 Кодексу).
Кодекс не містить положень щодо окремого обліку результатів діяльності за договорами управління майном з метою оподаткування податком на прибуток підприємств.
Відповідно до п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу постійне представництво – постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.
При цьому, абзацом 15 п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що нерезидент не вважається таким, що має постійне представництво в Україні, якщо він здійснює господарську діяльність через посередника - резидента, але при цьому надання резидентом агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок, в інтересах та/або на користь нерезидента здійснюється в рамках основної (звичайної) діяльності резидента та на звичайних умовах. Якщо посередник - резидент діє виключно або майже виключно за рахунок, в інтересах та/або на користь одного або кількох осіб - нерезидентів, які є повʼязаними особами, такий посередник не може вважатися таким, що діє в рамках основної (звичайної) діяльності стосовно будь-якої з повʼязаних осіб - нерезидентів, та визнається постійним представництвом такого нерезидента в Україні або кожної особи - нерезидента, якщо такі нерезиденти є повʼязаними особами.
Оскільки вимоги п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України, то при здійсненні управителем перерахунку прибутку (доходу) від договору управління майном на користь постійного представництва нерезидента податкові зобов’язання зі сплати податку на доходи нерезидента з джерелом його походження з України у такого управителя не виникають.
У разі якщо діяльність з управління майном не підпадає під визначення постійного представництва нерезидента, то виплата доходу на користь нерезидента у вигляді прибутку від договору управління майном, розглядається як інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України відповідно до п.п. «к» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, та оподатковується податком на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
При цьому винагорода управителя за управління майном враховується при визначенні фінансового результату до оподаткування установника згідно з правилами бухгалтерського обліку і є його витратами.
Водночас повідомляємо, що у разі якщо за договірними умовами між резидентом та нерезидентом виникає факт заліку однорідних вимог, то відповідно до абзацу 4 п.п. 141.4.2 п. 141. 4 ст. 141 Кодексу податок на доходи нерезидента з джерелом його походження з України підлягає нарахуванню та сплаті виходячи з такого розрахунку:
Пс = СД * 100 / (100 - СП) - СД, де:
Пс - сума податку до сплати;
СД - сума виплаченого доходу;
СП - ставка податку, встановлена цим підпунктом.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).
