Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства щодо практичного застосування окремих норм законодавства, та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.
У зверненні Товариство зазначає, що займається міжнародними транспортними перевезеннями (КВЕД 49.41). Товариство планує придбавати у постачальника дизельне пальне гуртовими партіями до 2000 літрів для заправки власного автотранспорту (прогнозований обсяг закупівлі 10000 – 15000 літрів в місяць, на рік 180000 – 200000 літрів дизельного пального).
Товариство зазначає, що пальне відразу буде заливатися із бензовоза постачальника в баки автомобілів, які будуть вирушати у відрядження. Стаціонарна ємність для зберігання пального у Товариства відсутня.
Враховуючи зазначене Товариство запитує:
Чи потрібно мати акцизний склад?
Чи потрібно придбавати ліцензію на право зберігання пального для власних потреб, якщо це пальне буде знаходитися в баках авто?
Чи буде Товариство мати право на витрати при оптовому придбанні пального, якщо із підтверджуючих документів буде товаро-транспортна накладна, видаткова накладна та оплата, а касовий чек при оптовій торгівлі відсутній?
До запитання 1.
Відповідно до п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 Кодексу акцизний склад – це, зокрема, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Згідно із п.п. б – ґ п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 Кодексу не є акцизним складом, зокрема:
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) – власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб’єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу.
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання – платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Розпорядником акцизного складу є, зокрема, суб’єкт господарювання – платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання,
реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу (п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Відповідно до п. б п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Кодексу платники податку – розпорядники акцизних складів зобов’язані зареєструвати усі акцизні склади у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Отже, якщо Товариство здійснює або планує здійснювати діяльність з вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального у приміщенні (території), яка відповідає визначеним п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 Кодексу критеріям віднесення до акцизного складу, то таке приміщення (територія) підлягає реєстрації як акцизний склад.
Разом з цим, у разі якщо у Товариства відсутнє приміщення або територія на митній території України, де воно здійснює або планує здійснювати свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального, а пальне Товариство планує отримувати із бензовозів постачальника виключно в баки власних транспортних засобів без зберігання гуртових партій у будь-яких ємностях, крім паливних баків, то у Товариства відсутній обов’язок щодо реєстрації акцизного складу
Додатково з цим інформуємо, що кожен конкретний випадок податкових та господарських взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться мова у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.
До запитання 2.
Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481).
Відповідно до ст. 1 Закону № 481:
місце зберігання пального – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;
зберігання пального – діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
ліцензія (спеціальний дозвіл) – документ, що засвідчує право суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Порядок видачі ліцензій на здійснення, зокрема, діяльності із зберігання пального визначено ст. 15 Закону № 481.
Згідно із ст. 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності у них ліцензії на право зберігання пального.
Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального (частина дев’ята ст. 15 Закону № 481).
Відповідно до п.п. 14.1.6. п.14.1 ст. 14 Кодексу акцизний склад – приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема, але не виключно, паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.
Враховуючи викладене та виходячи з аналізу норм Кодексу та Закону № 481, зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.
У разі, якщо Товариство планує придбане пальне заливати безпосередньо із бензовоза постачальника виключно в паливні баки транспортних засобів, які є невід’ємною технологічною частиною транспортних засобів та служать виключно для забезпечення можливості їх роботи, тобто є паливними баками як ємностями для зберігання пального безпосередньо в обладнанні чи пристрої, то такі паливні баки у розумінні п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не є акцизним складом та, відповідно, не потребують реєстрації, не є ємностями для зберігання пального у розумінні Закону № 481, то ліцензія на право зберігання пального в таких паливних баках не отримується.
Слід зазначити, що до звернення Товариства не надано будь-яких первинних документів, фіксуючих факти здійснення господарських операцій.
До запитання 3.
Згідно з п. 44.1 п. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.
Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996).
Згідно зі ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Отже, документ, набуває статусу первинного документа, що засвідчує факт здійснення господарської операції, якщо такий документ містить усі обов’язкові реквізити відповідно до вимог Закону № 996.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об’єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами та доповненнями.
При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).
Отже, з питання формування витрат у бухгалтерському обліку при оптовому придбанні пального, доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.
Поряд з цим інформуємо, пунктом 528 підрозділу 10 розділу XX Кодексу тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема статтями 52 і 53 розділу II Кодексу щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
