Державна податкова служба України розглянула звернення щодо визначення бази оподаткування ПДВ за правилами, встановленими пунктом 189.3 статті 189 розділу V Податкового Кодексу України (далі – ПКУ), у разі придбання вживаного транспортного засобу у неплатників ПДВ, з метою подальшого продажу такого транспортного засобу та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ, повідомляє.
Як зазначено у зверненні, Товариство здійснює у передбаченому законом порядку ліцензовану діяльність та передає у фінансовий лізинг вживані транспортні засоби фізичним та юридичним особам. За замовленням лізингоодержувача Товариство набуло у власність у юридичної особи або у фізичної особи, які не є платниками ПДВ, вживаний у розумінні пункту 189.3 статті 189 розділу V ПКУ транспортний засіб і одразу передало його лізингоодержувачу у фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу.
З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання визначення бази оподаткування ПДВ у разі придбання вживаного транспортного засобу у неплатників ПДВ, з метою подальшого продажу такого транспортного засобу.
Зважаючи на те, що інформація, надана у зверненні, не дає змоги однозначно ідентифікувати суть операцій, що здійснюються платником податку, ДПС не має можливості надати висновок з питань практичного використання норм законодавства у конкретній ситуації, про яку йдеться у зверненні, та повідомляє загальні правила визначення бази оподаткування ПДВ, зокрема, за операціями з фінансового лізингу та операціями з постачання вживаних товарів, виходячи з інформації, що міститься у зверненні.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).
Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу І ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу І ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу,для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.
Згідно з підпунктами «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ, у тому числі операції з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.
Підпунктом «б» підпункту 14.1.97 пункт 14.1 статті 14 розділу І ПКУ встановлено, що фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов’язані з правом володіння та користування об’єктом фінансового лізингу.
Пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПКУ, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів – виходячи із звичайної ціни), за винятком:
товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
газу, який постачається для потреб населення;
електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.
Слід зазначити, що під звичайною ціною розуміється ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 розділу I ПКУ. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування (підпункт 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).
Ринковою ціною є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (підпункт 14.1.219 пункт 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Отже, операції з передачі майна у фінансовий лізинг є об'єктом оподаткування ПДВ, база оподаткування яких визначається відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПКУ.
Пунктом 189.3 статті 189 розділу V ПКУ встановлено правила визначення бази оподаткування ПДВ у разі здійснення платником податку операцій з постачання вживаних товарів, придбаних у осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари.
Зокрема, у випадках, коли платник податку здійснює діяльність з постачання вживаних товарів, придбаних у осіб, не зареєстрованих як платники податку, у межах договорів, що передбачають передання права власності на такі товари, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною продажу та ціною придбання таких товарів, визначена у порядку, встановленому розділом V ПКУ (абзац другий пункту 189.3 статті 189 розділу V ПКУ).
Для цілей розділу V ПКУ вживаними товарами вважаються товари, що були в користуванні не менше року та придатні для подальшого користування у незмінному стані чи після ремонту, а також транспортні засоби, які не підпадають під визначення нового транспортного засобу.
Новим транспортним засобом вважається, зокрема, наземний транспортний засіб – той, що вперше реєструється в Україні відповідно до законодавства, не був зареєстрований в інших державах та при цьому має загальний наземний пробіг до 6000 кілометрів.
Таким чином, у разі передачі в користування лізингоотримувачу об'єкта фінансового лізингу – вживаного товару, придбаного у осіб, не зареєстрованих як платники податку, база оподаткування визначається згідно з правилами, встановленими частиною другою пункту 189.3 статті 189 розділу V ПКУ, – як позитивна різниця між ціною продажу (договірною (контрактною) вартістю, але не нижче звичайної ціни) та ціною його придбання.
При цьому надання будь-яких конкретних висновків щодо кожного окремого випадку виникнення податкових взаємовідносин, у тому числі й тих, про які йдеться у зверненні, можливе за результатами аналізу документів та матеріалів, що дадуть змогу чітко ідентифікувати предмет запиту.
Відповідно до норм чинного законодавства (стаття 36 розділу I ПКУ) платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані ПКУ.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).
