Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства, та в межах компетенції повідомляє.
Платник податків у своєму зверненні повідомив, є фізичною особою – підприємцем та будує нежитлову будівлю, яку має намір використовувати в підприємницькій діяльності (відповідно КВЕД 55.10, 55.30, 68.20).
Будівельні роботи виконує генпідрядник, будівельні матеріали придбаються як самим замовником, так і виконавцем.
Сплата за будівельні роботи та матеріали здійснюватимуться фізичною особою – підприємцем виключно в безготівковій формі з поточного рахунку відкритому в банку для ведення підприємницької діяльності.
В підтвердження господарських операцій, що свідчать про фактичне виконання постачальником послуг з проведення будівельних робіт та про результат виконання таких будуть надані документи: договір генерального підряду на виконання капітального будівництва, довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, кошторис, проектна документація, календарний графік виконання робіт тощо.
Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:
Чи нараховуються податкові зобов’язання на умовний продаж на вартість будівельних робіт та будівельних матеріалів, які формують собівартість новобудови та придбані/сплачені фізичною особою – підприємцем платником ПДВ для виконання будівельних робіт (капітального будівництва) з податком на додану вартість та віднесені до податкового кредиту відповідного періоду (п. 198.3 ст. 198 Кодексу), після введення в експлуатацію нежитлової будівлі та оформлення право власності на вищезгадану новобудову цією фізичною особою (враховуючи що фізична особа – підприємець не може бути власником нерухомого майна)?
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).
Загальні положення щодо права власності регулюються Главою 23 (ст.ст. 316-327) Книги третьої ЦКУ.
Згідно зі ст. 318 ЦКУ суб’єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, а саме фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Крім того, право приватної власності закріплено ст. 325 ЦКУ, відповідно до якої суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Таким чином, з урахуванням норм ЦКУ, право власності (у тому числі приватного) не може бути оформлене на фізичну особу – підприємця, оскільки фізична особа – підприємець не визначається ЦКУ як суб’єкт права власності.
В той же час згідно з частиною першою ст. 320 ЦКУ власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.
Пунктом 185.1 ст. 185 Кодексу визначено, що об’єктом оподаткування ПДВ, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору).
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до пп. 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 Кодексу, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів) та не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг (п. 188.1 ст. 188 Кодексу).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку – продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Правила формування податкового кредиту встановлено ст. 198 Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням (будівництвом, спорудженням), основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такi товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджена зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими тa іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Кодексу).
Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Кодексу платник податку зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені Кодексу для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, – у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 Кодексу).
Отже, порядок формування податкового кредиту, визначений ст. 198 Кодексу, є єдиним для усіх платників ПДВ. Підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є, зокрема, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг.
Враховуючи викладене, у разі використання платником товарів/послуг, необоротних активів в операціях, що є господарською діяльністю такого платника податку та не визначені в п. 198.5 ст. 198 Кодексу, обов’язок нарахування податкових зобов’язань з ПДВ відповідно до п. 198.5 ст. 198 Кодексу у такого платника відсутній.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
________________________________________________________________________________________________
Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.
