Державна податкова служба України розглянула звернення Музею та, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.
Як зазначено у зверненні, Музей є неприбутковою організацією, яким з метою експонування на виставці, здійснено експортування предметів державної частини Музейного фонду України, відповідно до наказу, на тимчасове вивезення та зберігання.
Враховуючи зазначене, Музей просить надати роз’яснення з питання податкових обов’язків реєстрації платником ПДВ по операціях з тимчасового вивезення (експортування) предметів Музейного фонду України за межі митної території України, по яких експертиза музейних предметів (оціночна вартість) становить більше 1 млн гривень. При цьому, за даними Музею, музейні предмети не містять балансової вартості і фінансова звітність не подається.
Враховуючи викладене, та виходячи з аналізу норм Кодексу, опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.
Оскільки в зверненні Музея не зазначено, яким чином проведена експертиза та її вартість, відсутні підтверджуючі документи, то відповідь із зазначеного у зверненні питання надається враховуючи загальні положення Кодексу.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 розділу І Кодексу).
Згідно з пунктами 5.1 – 5.3 статті 5 розділу I Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексу і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Згідно з підпунктом "б" пункту 185.1 статті 185 розділу V Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V Кодексу.
Пунктами 186.2 – 186.4 статті 186 розділу V Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.
Зокрема, місцем постачання послуг, зазначених у підпункті 186.2.1 пункту 186.2 статті 186 розділу V Кодексу, є місце фактичного постачання послуг, пов’язаних з рухомим майном, у тому числі послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна (підпункт "б" підпункту 186.2.1 пункту 186.2 розділу V Кодексу).
Під постачанням послуг розуміється будь–яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу).
Порядок проведення державної експертизи культурних цінностей та розміри плати (тарифи) за проведення державної експертизи культурних цінностей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2003 року № 1343, із змінами і доповненнями (далі – Порядок № 1343).
Під державною експертизою культурних цінностей (далі – експертиза) – розуміється всебічний аналіз і вивчення культурної цінності об’єктів, заявлених до вивезення, тимчасового вивезення та повернутих в Україну після тимчасового вивезення, а також вилучених митними або правоохоронними органами, конфіскованих за рішенням суду та обернених відповідно до закону в дохід держави, за результатами яких складається експертний висновок (пункт 2 Порядку № 1343)
Порядок реєстрації особи як платника ПДВ регулюється ст. 180 – 183 розділу V Кодексу та регламентується Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за № 1456/26233.
Коло осіб, які для цілей оподаткування ПДВ мають право або зобов’язані бути зареєстровані як платники податку, визначено у підпункті 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 розділу I та пункті 180.1 статті 180 розділу V Кодексу. Зокрема, такою особою є юридична особа, створена відповідно до закону у будь–якій організаційно–правовій формі.
Статтями 181 та 182 розділу V Кодексу визначено умови для реєстрації особи як платника ПДВ, відповідно до яких реєстрація особи як платника ПДВ може здійснюватись як в обов’язковому порядку, так і за добровільним рішенням особи.
Відповідно до п. 181.1 ст. 181 розділу V Кодексу під обов’язкову реєстрацію як платника ПДВ підпадає особа, у якої загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 млн гривень (без урахування ПДВ).
При цьому до загального обсягу оподатковуваних операцій для цілей реєстрації особи як платника ПДВ належать операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ за основною ставкою ПДВ, ставкою 7 відсотків, нульовою ставкою ПДВ та звільнені від оподаткування ПДВ.
Операції, які не є об’єктом оподаткування, а також ті, які не враховуються при визначенні бази оподаткування, не приймаються у розрахунок для визначення граничного обсягу операцій, по досягненню якого особа повинна зареєструватися як платник ПДВ.
МКІП приймає рішення, зокрема щодо передачі музейних предметів державної частини Музейного фонду України на тимчасове зберігання за межами України з метою їх експонування на виставках, проведення реставрації або наукової експертизи (пункт 50 Положення про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495, із змінами і доповненнями).
Відносини, пов’язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей, і спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури регулюються Законом України від 21 вересня 1999 року № 1068–XIV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» (далі – Закон № 1068).
Відповідно до статті 1 Закону № 1068 вивезенням культурних цінностей є фактичне переміщення юридичними чи фізичними особами з будь–якою метою через митний кордон України культурних цінностей з території України без зобов’язання їх зворотного ввезення в Україну, а тимчасове вивезення культурних цінностей є обумовлене угодою переміщення юридичними чи фізичними особами з будь–якою законною метою через митний кордон України культурних цінностей з території України із зобов’язанням їх зворотного ввезення в Україну в обумовлений угодою термін.
Установлений Законом № 1068 порядок вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей застосовується до всіх культурних цінностей незалежно від форми власності та є обов’язковим до виконання для всіх фізичних та юридичних осіб, які перебувають чи ведуть свою діяльність на території України.
Законодавство України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей складається з Конституції України, Закону № 1068, міжнародних договорів України та інших нормативно–правових актів.
Підпунктом «г» пункту 185.1 статті 185 Кодексу визначено, що операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України є об’єктом оподаткування ПДВ.
Відносини, пов’язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495–VI (далі – Митний кодекс).
Митні режими щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, запроваджуються відповідно до мети їх переміщення.
Згідно з статтею 113 Митного кодексу тимчасове вивезення – це митний режим, відповідно до якого українські товари або транспортні засоби комерційного призначення вивозяться за межі митної території України з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реімпорту до завершення встановленого строку без будь–яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
Тобто умови здійснення операцій із вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі тимчасового вивезення передбачають, що товари залишаються власністю особи, яка їх вивозить.
Згідно з пунктом 206.8 статтею 206 Кодексу до операцій із вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі тимчасового вивезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 19 МКУ.
Отже, враховуючи те, що при здійсненні операцій із вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі тимчасового вивезення не виникають податкові зобов’язання з ПДВ та товари залишаються у власності особи, яка здійснює тимчасове вивезення таких товарів, то такі операції не враховуються при визначенні бази оподаткування, а саме не приймаються у розрахунок для визначення граничного обсягу операцій, по досягненню якого особа повинна зареєструватися як платник ПДВ.
Відповідно до норм чинного законодавства (стаття 36 розділу І Кодексу) платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідальність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.
Додатково інформуємо, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 розділу II Кодексу).
