Головне управління ДПС у м. Києві за результатами розгляду звернення щодо перенесення дати акту приймання-передачі електричної енергії, дати рахунку на оплату електричної енергії та, відповідно, дати реалізації товару на перший день наступного місяця, оскільки останній день розрахункового періоду припадає на вихідний день, та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755–VI (із змінами і доповненнями) (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.
Відповідно до інформації, наданої у зверненні, Товариство є постачальником електричної енергії на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Умовами договорів, укладених Товариством із споживачами, є формування акту приймання-передачі товару та рахунок на оплату за підсумками розрахункового періоду (календарний місяць). Згідно умов договору формування ціни за розрахунковий період відбувається в останній день такого періоду з урахуванням даних поточної середньозваженої ціни закупівлі одиниці товару за результатами торгів на ринку згідно з інформацією, оприлюдненою Оператором ринку електричної енергії.
Для акту приймання-передачі електричної енергії за розрахунковий період, яким є червень 2024 року, Товариство повинно отримати інформацію щодо середньозваженої ціни, оприлюдненої Оператором ринку електричної енергії, 30 червня 2024 року, тоді як останній день місяця (30 червня 2024 року) припадає на вихідний день.
Враховуючи вищевикладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання: чи можна перенести дату акту приймання-передачі електричної енергії, дату рахунку на оплату електричної енергії та, відповідно, дату реалізації товару з 30 червня 2024 року на 01 липня 2024 року, з урахуванням того, що останній день розрахункового періоду (30 червня 2024 року) припадає на вихідний день?
Пунктом 44.1 статті 44 розділу II Кодексу передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Кодексу.
Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, на підставі абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.
При цьому, для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший пункту 44.2 статті 44 Кодексу).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частинами першою та другою статті 9 Закону № 996, зокрема, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України (від 24.05.95 № 88 (із змінами і доповненнями) (далі – Положення № 88).
Згідно з пунктом 5.1 Положення № 88 з метою упорядкованості руху та своєчасного одержання для записів у бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообороту, в якому вказуються дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 6 Закону № 996 регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
При цьому, згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство фінансів України (далі – Мінфін), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375 (зі змінами і доповненнями), Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.
Отже, з питання оформлення у бухгалтерському обліку первинних документів (в тому числі, перенесення дати акту приймання-передачі електричної енергії, дати рахунку на оплату електричної енергії) та, відповідно, дати формування в бухгалтерському обліку реалізації товару, доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.
Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які передбачені Кодексом.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу).
