Плата за землю без оформлених прав: позиція ДПС

Державна податкова служба України розглянула звернення Товариства з обмеженою відповідальністю (далі  Товариство) щодо отримання індивідуальної податкової консультації з плати за землю та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі −? Кодекс), в межах компетенції повідомляє. Товариство поінформувало, що має у власності споруду (далі Обєкт), що розташована на земельній ділянці (далі Ділянка), яка не надавалась Товариству у власність або у користування. Товариство, посилаючись на норми чинного законодавства, просить надати розяснення щодо: чи вважається платником плати за землю за Ділянку платником земельного податку у розумінні ст. 269 Кодексу якщо речове право на Ділянку не оформлене; з якого моменту Товариство вважається платником плати за землю з моменту виникнення відповідних прав на Ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі, чи з моменту отримання права власності на Обєкт. Принцип платності користування землею, передбаченого ст. 206 Земельного кодексу України (далі Земельний кодекс), реалізовано у Кодексі у двох формах плати за землю: земельного податку, який сплачується власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачами, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.72, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 ст. 288 Кодексу). Земельним законодавством, зокрема, для юридичних осіб встановлено обовязок оформлення права власності, а також користування у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу). Право власності, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування Ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу). Отже, у разі відсутності права власності та/або права користування Ділянкою Товариство не вважається платником плати за землю у розумінні ст. 269 Кодексу до моменту виникнення відповідного речового права на Ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі, у порядку визначеному законом. Статтею 120 Земельного кодексу передбачений механізм переходу права на земельну ділянку у разі набуття прав власності на обєкт нерухомого майна. Документи, що підтверджують набуття права власності на обєкти нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, обєкт незавершеного будівництва чи частку у праві власності на такий обєкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою (якщо ділянка перебувала у власності або оренди), на якій розміщений такий обєкт (частина сьома ст. 120 Земельного кодексу). Якщо обєкт нерухомого майна розміщений на земельний ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач права власності на обєкт нерухомості зобовязаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий обєкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий обєкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому ст.ст. 118, 123 або 128 Земельного кодексу. Водночас використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства, зокрема в частині невиконання принципу платного використання таких земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування, який реалізує свої владні повноваження на відповідній території, на якій розташована земельна ділянка, що використовується без правовстановлюючих документів, керуючись нормами ст. 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. 120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу, має право порушити питання про компенсацію завданої шкоди (ст.ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельними ділянками, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності. Разом з цим, земельним законодавством передбачена відповідальність за ухилення осіб від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них (п. «ї» частини першої ст. 211 Земельного кодексу). З огляду на викладене, до Товариства одночасно з набуттям права власності на Обєкт переходить право користування Ділянкою, на якій розташований такий Обєкт. Тому Товариству доцільно звернутися з клопотанням до відповідного органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням Ділянки, який відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу, приймає рішення щодо надання у власність або користування Ділянку. Водночас, Товариство як власник Обєкту свої зобовязання в частині дотримання принципу платного використання землі має реалізовувати в межах Цивільного кодексу України через особу інше підприємство, у використанні якої знаходиться Ділянка, та якій делеговано (або будуть делеговані) повноваження щодо здійснення державної реєстрації прав на Ділянку під нежитловими будівлями, та у якої з моменту здійснення державної реєстрації права на Ділянку виникатимуть податкові зобовязання з плати за землю . Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).