Плата за землю: приміщення в будинку без прав

Державна податкова служба України розглянула звернення Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку (далі  Банк) щодо отримання індивідуальної податкової консультації з плати за землю та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі −? Кодекс), в межах компетенції повідомляє. Банк поінформував, що володіє нерухомим майном нежитловими приміщеннями, в т. ч. вбудованими (далі Майно), розташованими у багатоквартирних будинках (далі Будинки), які використовуються у господарській діяльності з надання банківських послуг. Інформація стосовно сформованості земельних ділянок (далі Ділянки), на яких розташовані Будинки, як обєкт цивільних прав у розумінні ст. 79 № Земельного кодексу України (далі Земельний кодекс) у зверненні відсутня. На звернення Банку 12.08.2024 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) отримано відповідь, що земельним законодавством не передбачено можливості формування Ділянок під окремими приміщеннями, розташованими у Будинках. Банк, посилаючись на норми чинного законодавства та узагальнюючу податкову консультацію, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602, просить підтвердити його позицію стосовно відсутності згідно з нормами Кодексу у Банка зобовязань зі справляння плати за землю за Ділянки, у звязку з неврегульованим на законодавчому рівні питанням оформлення правовстановлюючих документів на Ділянки, що знаходяться під окремим Майном. Принцип платності користування землею, передбачений ст. 206 Земельного кодексу, реалізовано у Кодексі у двох формах плати за землю: земельного податку, який сплачується власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачами, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.72, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 ст. 288 Кодексу). Земельним законодавством, зокрема для юридичних осіб, встановлено обовязок оформлення права власності, в т. ч. право спільної власності, а також користування у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу). Право власності, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу). Особливості здійснення права власності у Будинках, правові, організаційні та економічні відносини, повязані з реалізацією прав та виконанням обовязків співвласників Будинків щодо їх утримання та управління визначені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII, зі змінами та доповненнями (далі Закон). Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону та частини другої ст. 382 Цивільного кодексу України (далі Цивільний кодекс) усі власники квартир та нежитлових приміщень у Будинках є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна Будинків. Спільним майном Будинків є серед іншого права на Ділянки, на яких розташовані Будинки та їх прибудинкова територія, у разі виконання державної реєстрації таких прав. Таким чином, права на Ділянки під Будинками, враховуючи їх прибудинкову територію, виникають з моменту їх державної реєстрації. Частинами першою та другою ст. 42 Земельного кодексу визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані Будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані Будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у Будинках, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам Будинків в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, у разі відсутності права власності на Ділянки (їх частини) Банк не є платником плати за землю у розумінні ст. 269 Кодексу до моменту виникнення відповідних прав на Ділянки (їх частини) відповідно до записів, сформованих у Державному земельному кадастрі, у порядку визначеному законом. Водночас використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства, зокрема в частині невиконання принципу платного використання таких земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування, який реалізує свої владні повноваження на відповідній території, на якій розташована земельна ділянка, що використовується без правовстановлюючих документів, керуючись нормами ст. 377, 1214 Цивільного кодексу, ст.ст. 120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу, має право порушити питання про компенсацію завданої шкоди (ст.ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування ними, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності. Разом з цим, земельним законодавством передбачена відповідальність за ухилення осіб від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них (п. «ї» частини першої ст. 211 Земельного кодексу). З огляду на викладене, Банк як власник Майна має реалізовувати свої зобовязання в частині дотримання принципу платного використання землі в межах Цивільного кодексу через особи інші підприємства, у використанні яких знаходяться Ділянки, та яким делеговано (або будуть делеговані) повноваження щодо здійснення державної реєстрації прав на Ділянки, та у яких з моменту здійснення державної реєстрації права на Ділянки виникнуть податкові зобовязання з плати за землю. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).