Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення … щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.
Платник податків у своєму зверненні зазначив, що з липня 202…. року фактично перебуває зі своєю сім’єю (дружина, діти) на території держави ….. Офіційно працевлаштований, здійснює трудову діяльність та платить податки на території держави …...
Підприємницька діяльність на території держави Україна була припинена у 202… році у зв’язку з виїздом за кордон.
Фізична особа вважає себе податковим резидентом держави …., оскільки центр її життєвих інтересів заходиться у країні ….: сім’я винаймає житло, діти здобувають дошкільну освіту в учбових закладах цієї країни.
Отже, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання щодо переліку документів, які на час звернення до органів податкової служби повинна подати фізична особа; до якого підрозділу податкової служби подавати та протягом якого часу встановлюється/реєструється статус нерезидента України для фізичних осіб.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів в Україні, регулюються ПКУ.
Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами ПКУ.
Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.
При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом).
Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.
У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац п’ятий-сьомий п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи (абзац десятий п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
При цьому зауважуємо, що згідно наявної інформації ДПС, Вами припинено підприємницьку діяльність, але станом на дату надання відповіді Ви обліковуєтесь зі статусом «11 – припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті)».
Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фізичні особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.
Враховуючи зазначене, критерії визначення статусу резидента України, наведені у п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Оскільки Ваше звернення не містить інформації щодо місця проживання, постійного місця проживання, відсутність центру життєвих інтересів на території України тощо, то фізична особа може вважатися нерезидентом, у випадку, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, фізична особа не може бути визнана резидентом України.
Крім того, ПКУ не містить норм щодо необхідності одержання платником податків будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус нерезидента України.
При цьому наказом Міністерства фінансів України від 19.08.2022 № 248, зі змінами, затверджена Форма довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів та Порядок підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
