Державна податкова служба України розглянула звернення щодо деяких питань оподаткування філій та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.
Як зазначено у зверненні, підприємство є платником податку на загальних підставах. Підприємство має зареєстрований за місцем знаходження новостворений відокремлений підрозділ – філію в Республіці Польща.
Філія здійснює часткову діяльність підприємства виключно на території Республіки Польща. Філія зареєстрована без статусу юридичної особи у порядку встановленому відповідно до законодавства Республіки Польща, виділена на окремий баланс, веде окремо бухгалтерський та податковий облік в іноземній валюті, сплачує податки, інші обов’язкові платежі і збори, встановлені законодавством Республіка Польща.
У заявника виникли питання:
1. Чи зобов’язана філія самостійно реєструватися в Державній податковій службі України, окрім подання Підприємством форми № 20-ОПП «Повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність», якщо філія зареєстрована без статусу юридичної особи, стоїть на обліку платника податків у відповідних контролюючих органах Польщі?
2. Чи відображаються у податковому обліку та податковій звітності з податку на додану вартість підприємства в Україні згідно з нормами Кодексу операції з реалізації послуг та придбання товарів (послуг) філії на території Республіки Польща, враховуючи те, що філія є самостійним платником податку на додану вартість відповідно до польського законодавства?
3. Який порядок легалізації та в які терміни згідно п. 13.5 ст. 13 Кодексу подається до органів Державної податкової служби України довідка про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування в Польщі (далі – Довідка), з якою Україна має підписаний двосторонній договір про правову допомогу та правові відносини та чи вимагається нотаріально засвідчений переклад Довідки на українську мову?
4. Чи враховується сума сплаченого податку на прибуток за кордоном за звітний період у зменшення податкових зобов’язань з цього податку у наступних звітних періодах підприємства в Україні, якщо з певних причин Довідка отримана підприємством після подачі Декларації? Чи подається виключно уточнюючий розрахунок до Декларації за такий звітний період?
5. Протягом якого терміну Довідка вважається дійсною?
6. Окрім заповнення Додатка ЗП чи потрібно підприємству заповнювати Додаток ПП до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, якщо відповідно коду пільги 11020085 «Суми податку на прибуток, отримані з іноземних джерел, що сплачені суб’єктами господарювання за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку в Україні» у довіднику ДПС – являються пільгою?
7. Чи при складанні Податкової декларації з податку на прибуток підприємств об’єкт оподаткування підприємства розраховується на підставі загального консолідованого фінансового результату до оподаткування визначеного у фінансовій звітності згідно П(С)БО?
8. Чи передбачений порядок сплати та подання звітності з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску для підприємства в Україні, якщо наймані працівники філії, які проживають на території Польщі – резиденти України та резиденти Польщі, отримують заробітну плату виключно в іноземній валюті на території Польщі, оподаткування доходів працівників та перерахунок податків проводиться в установленому порядку згідно польського законодавства з урахуванням норм Конвенції про уникнення подвійного оподаткування?
9. Чи повинні мати впорядкований автентичний переклад з польської на українську мову усі первинні документи складені на території Польщі, які є підставою для здійснення записів у обліку господарської діяльності та складання консолідованої звітності Підприємства – і, якщо так, то які вимоги законодавства до такого перекладу та легалізації усіх первинних документів?
10. У відповідності до вимог п. 5 П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» чи має гривневий еквівалент витрат, понесених працівником підприємства під час закордонного службового відрядження, визначатися з врахуванням курсу гривні НБУ до іноземної валюти на дату затвердження Звіту про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт?
11. Які податкові зобов’язання на території України виникають у підприємства додатково, маючи філію за кордоном?
Щодо питання 1
Відповідно до ст. 15 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.
Резиденти – це, зокрема, юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Нерезиденти – це, зокрема, іноземні компанії, організації, партнерства та інші об’єднання осіб, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України, а також правові утворення без статусу юридичної особи, створені відповідно до законодавства іноземних держав або територій, які не є резидентами України, відповідно до положень Кодексу (п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Пунктом 63.3 ст. 63 Кодексу визначено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами. Податковим номером, зокрема, є ідентифікаційний код юридичної особи (резидента), відокремленого підрозділу юридичної особи (резидента і нерезидента) в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі – ЄДРПОУ) (п. 63.6 ст. 63 Кодексу).
Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118, суб’єктами ЄДРПОУ є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що знаходяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства.
Інформація про закордонні відокремлені підрозділи українських юридичних осіб вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань без присвоєння ідентифікаційних кодів ЄДРПОУ.
Отже, відокремлені підрозділи українських юридичних осіб, які мають місцезнаходження на територіях інших країн та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства таких країн, не отримають ідентифікаційних кодів ЄДРПОУ та не підлягають обліку як самостійні платники податків в Україні.
Юридична особа має повідомити про такі відокремлені підрозділи як про об’єкти, через які здійснюється діяльність.
Відповідно до п. 8.4 розділу VIIІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300, у разі створення відокремленого підрозділу юридичної особи з місцезнаходженням за межами України заява про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі – заява № 20-ОПП) подається юридичною особою протягом 10 робочих днів після створення, реєстрації такого підрозділу до контролюючого органу за основним місцем обліку юридичної особи у паперовому вигляді.
«______» подано у паперовому вигляді до контролюючого органу за основним місцем обліку заяву № 20-ОПП щодо офісу, місцезнаходження якого за межами України.
Щодо питання 2
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Згідно з підпунктами «а» – «г» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:
постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України;
ввезення товарів на митну територію України;
вивезення товарів за межі митної території України.
Згідно з п. 186.4 ст. 186 Кодексу місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у підпунктах 186.2, 186.3 і 186.31 ст. 186 Кодексу.
Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається по місцю реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або по місцю фактичного надання відповідних послуг.
Місцем постачання послуг, зазначених у пунктах 186.3 і 186.31 ст. 186 Кодексу, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання.
Заповнення та подання до контролюючого органу податкової звітності з ПДВ здійснюється платником податку згідно з вимогами, встановленими ст. 203 Кодексу та Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 із змінами (далі – Порядок № 21).
Відповідно до п. 6 розділу I Порядку № 21 до податкової звітності з ПДВ належать, зокрема:
податкова декларація з ПДВ з додатками;
уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками.
Декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п.п. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 та п. 203.1 ст. 203 Кодексу; п. 2 розділу II Порядку № 21).
Згідно з п. 6 розділу III Порядку № 21 платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій звітності. Дані, наведені у податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (п. 1 розділу III Порядку № 21).
Пунктом 9 розділу III Порядку № 21 передбачено, що декларація подається платником за звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу.
Повідомлення про делегування філіям (структурним підрозділам) права складання податкових накладних та розрахунків коригування (додаток 1) подається платниками у разі наявності у них філій (структурних підрозділів) разом з декларацією за перший звітний (податковий) період року і надалі разом з декларацією за той звітний (податковий) період, у якому відбулися зміни у переліку філій (структурних підрозділів).
При цьому, оскільки філія (відокремлений підрозділ головного підприємства (платника ПДВ)) не може бути окремим платником ПДВ, обов'язок щодо подання податкової звітності з ПДВ покладається на головне підприємство (платника ПДВ).
Таким чином, головне підприємство при поданні податкової звітності з ПДВ за звітний (податковий) період повинно враховувати операції з постачання та придбання товарів/послуг, які здійснені філією (відокремленим підрозділом) в такому звітному (податковому) періоді, місце постачання/придбання яких визначено на митній території України, а також операції з постачання послуг, місце постачання яких визначено відповідно до пунктів 186.2, 186.3 ст. 186 Кодексу за межами митної території України.
Щодо питання 3
Пунктом 13.5 ст. 13 Кодексу встановлено, що для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.
Абзацом другим частини першої ст. 4 Закону України від 03 липня 2012 року № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» (далі - Закон № 5029) визначено, що основи державної мовної політики визначаються Конституцією України від 28 червня 1996 року N 254к/96-ВР, із змінами та доповненнями (далі - Конституція), а порядок застосування мов в Україні - Законом № 5029.
Відповідно до ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова.
Частиною другою ст. 6 Закону № 5029 визначено, що українська мова як державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються Законом № 5029.
Статтею 11 Закону № 5029 встановлено, що основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.
Згідно з пп. 191.1.2 п. 191.1 ст. 191 Кодексу до повноважень (функцій) контролюючого органу відноситься, зокрема, контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Враховуючи викладене, оскільки українська мова як державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами виконавчої влади, то для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник повинен надати контролюючому органу легалізовану в установленому порядку Довідку, яка супроводжується нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
Щодо питань 4-5
Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, зокрема доходи від продажу рухомого та нерухомого майна.
Дохід, отриманий з джерел за межами України, - це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам (п.п. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Відповідно до п.п. 141.4.9 п. 141.4 ст. 141 Кодексу суми податку на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб’єктами господарювання за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими розділом ІІІ Кодексу.
Розмір зарахованих сум податку з іноземних джерел протягом податкового (звітного) періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду.
При цьому, зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку здійснюються за умови подання письмового підтвердження контролюючого органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності чинного міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування доходів.
В податковій декларації з податку на прибуток підприємств, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (далі - Декларація), сума податку на прибуток, отримана з іноземних джерел, що сплачена суб'єктами господарювання за кордоном, яка зараховується під час сплати ними податку в Україні в розмірі, який не перевищує суми податку, що підлягає сплаті таким платником протягом такого звітного (податкового) періоду, відображається у рядку 16.1 додатка ЗП до Декларації.
Таким чином, сума податку з прибутку, отриманого з іноземних джерел та сплаченого протягом року за кордоном таким платником, не може перевищувати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, що підлягає сплаті в Україні за такий звітний рік.
При цьому сума перевищення податку, сплаченого за кордоном, над сумою податкового зобов'язання за такий звітний період не враховується у зменшення податкових зобов'язань з цього податку у наступних звітних періодах.
Таке зарахування здійснюється за умови, що платником податку при визначенні об'єкта оподаткування дотримано вимоги ст. 13 Кодексу щодо порядку врахування доходів і витрат при визначенні об'єкта оподаткування.
Отже, платник податку у звітному податковому періоді має право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток тільки у разі, якщо довідка, що надається ним до контролюючого органу, підтверджує сплату податку за межами України у такому звітному періоді.
Порядок внесення змін до податкової звітності встановлений ст. 50 Кодексу.
Водночас відповідно до п. 50.1 ст. 50 Кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Отже, платник податку на прибуток, який надав до контролюючого органу довідку, що підтверджує сплату податку за межами України у попередньому звітному (податковому) періоді, має право зменшити нараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток, задеклароване у податковій декларації за такий попередній податковий (звітний) період, шляхом подання уточнюючої декларації.
Щодо пункту 6
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Кодексу податкова пільга – передбачене податковим законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 ст. 30 Кодексу.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 Кодексу).
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Суми податку та збору, не сплачені суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб’єктом – платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (п. 30.6 ст. 30 Кодексу).
Порядок обліку сум податків та зборів, не сплачених суб’єктом господарювання до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1233 (далі – Порядок), який є обов’язковим для виконання суб’єктами господарювання, які відповідно до Кодексу не сплачують податки та збори до бюджету у зв’язку з отриманням податкових пільг.
Згідно з п. 2 Порядку суб’єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв’язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та відображає інформацію про суми податкових пільг у податковій звітності, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Кодексом.
Відповідно до п. 3 Порядку інформація про суми податкових пільг у податковій звітності повинна містити такі дані:
код пільги за кожним видом податкових пільг, найменування пільг згідно з довідником пільг, форма та порядок ведення якого затверджуються ДПС;
сума податку (збору), не сплаченого до бюджету у зв’язку з отриманням податкової пільги (вивільнені від оподаткування кошти);
строк користування податковою пільгою у звітному періоді - число, місяць, рік початку та закінчення користування пільгами. У разі коли строк користування податковою пільгою встановлений до початку звітного періоду і продовжується після його закінчення, такий строк збігається з датою початку та закінчення зазначеного періоду;
сума податкової пільги, що використана за цільовим призначенням, - обсяг пільг за платежами відповідно до довідника пільг у разі цільового використання податкових пільг.
Довідник податкових пільг, що є втратами доходів бюджету, та Довідник інших податкових пільг затверджуються Державною податковою службою України.
Зазначені довідники розміщено на вебпорталі ДПС у рубриці Головна/Довідники/Довідники пільг.
Згідно з Довідником № 127/2 інших податкових пільг (станом на 31.12.2024) за кодом 11020085 визначена пільга – суми податку на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб’єктами господарювання за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку в Україні. Розмір зарахованих сум податку з іноземних джерел протягом податкового (звітного) періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду.
Суб’єкт господарювання, що не сплачує податок на прибуток підприємств у зв’язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та відображає інформацію про суми податкових пільг у додатку ПП до Декларації.
Щодо питання 7
Підпунктом 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що поняття «відокремлені підрозділи», з метою оподаткування, вживається у значенні, визначеному Цивільним кодексом України. Для розділу IV Кодексу –у визначенні Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
Материнські компанії - юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами, як пов'язані особи (пп. 14.1.103 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Кодексу податковим обов’язком визнається обов’язок платника обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом.
Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 Кодексу).
Пунктом 46.2 ст. 46 Кодексу встановлено, що платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996).
Абзацом шостим частини п’ятої ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.
Відповідно до ст. 12 Закону № 996 підприємства, які контролюють інші підприємства (материнські підприємства), крім фінансових звітів про власні господарські операції, складають та подають консолідовану фінансову звітність групи відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів.
Перелік суб’єктів господарювання, які зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським висновком, визначено частиною третьою статті 14 Закону № 996.
Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого п. 46.2 ст. 46 Кодексу, є додатком, зокрема, до податкової декларації з податку на прибуток підприємств та її невід'ємною частиною.
Формою податкової декларації з податку на прибуток підприємств затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.10.20215 № 897 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 20.02.2023 № 101) (зі змінами та доповненнями) (далі – Декларація), передбачено подання форм фінансової звітності як додатка ФЗ до Декларації.
Пунктом 44.1 ст. 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.
Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).
Отже, юридична особа, яка має у складі відокремлені структурні підрозділи, визначає податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у податковій звітності в цілому по платнику податку – юридичній особі з урахуванням показників діяльності структурних підрозділів, визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Питання порядку ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності належать до компетенції Міністерства фінансів України.
Щодо питання 8
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України (далі – Кодекс), згідно з п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 Кодексу, згідно з п.п. 170.11.1 якого у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, та оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс., визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу та військовим збором за ставкою 5 відс., встановленою п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім:
а) доходів, визначених п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу, що оподатковуються за ставкою 9 відс., визначеною п.п. 167.5.4 п. 167.5 ст. 167 Кодексу;
б) прибутку від операцій з інвестиційними активами, що оподатковується в порядку, визначеному п. 170.2 ст. 170 Кодексу;
в) прибутку контрольованих іноземних компаній, що оподатковується в порядку, визначеному п. 170.13 ст. 170 Кодексу;
г) виплат у грошовій чи негрошовій формі у зв’язку з розподілом прибутку, або його частини, джерелом яких є утворення без статусу юридичної особи, створене на підставі правочину або зареєстроване відповідно до законодавства іноземної держави (території) без створення юридичної особи, що оподатковуються в порядку, визначеному п. 170.111 ст. 170 Кодексу.
Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі, зокрема, заробітної плати.
Об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу і п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Так, згідно з п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, який отримує, зокрема, іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) передбачено ст. 179 Кодексу.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами;
філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами (абзац п'ятий п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464).
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Враховуючи викладене, у разі якщо дохід у вигляді заробітної плати, нараховується та виплачується на користь фізичних осіб – резидентів (працівників) безпосередньо філією, яка розташована в Республіці Польща згідно трудових договорів, укладених на території Польщі, то такий дохід включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податків як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором у порядку, визначеному Кодексом. При цьому зазначений дохід не є базою нарахування єдиного внеску.
Крім того, фізична особа – резидент зобов’язана подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року та сплатити відповідні податки і збори, а отже обов’язку щодо подання Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску у «_____» не виникає.
Відповідно до ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі – Конвенція, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/616_168#Text) є чинною в українсько-польських податкових відносинах з 11.03.1994.
Положення Конвенції застосовуються «до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції).
У розумінні Конвенції термін «особа» означає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об’єднання осіб; термін «компанія» означає будь-яке корпоративне об’єднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об’єднання; термін «підприємство Договірної Держави» означає підприємство, що керується резидентом Договірної Держави» ( п. 1 ст. 3 (Загальні визначення) Конвенції).
Відповідно до п. 1 ст. 2 (Податки, на які поширюється Конвенція) «ця Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративного підрозділу, або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення». Згідно з ст. 3 ст. 2 Конвенції податками, на які поширюється Конвенція, в Договірних Державах, зокрема в Україні є «податок на прибуток (доходи) підприємств та прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства» (далі – український податок), у Польщі – «прибутковий податок з юридичних осіб, прибутковий податок з фізичних осіб та сільськогосподарський податок» (далі – польський податок).
«Ця Конвенція застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які стягуються одною з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість існуючих податків цієї Договірної Держави» ( п. 4 ст. 2 Конвенції).
Слід зазначити, що основною метою Конвенції є уникнення випадків так званого юридичного подвійного оподаткування – коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше, ніж однією Договірною Державою (Україною чи Польщею), і, відповідно, положення Конвенції встановлюють правила оподаткування, які відповідають основній меті цього міжнародного договору.
Так, у контексті Конвенції оподаткування доходів фізичної особи - резидента України/Польщі, який виконує роботу та/чи надає послуги певного характеру в межах трудових відносин з роботодавцем, за що (як найманий працівник) отримує відповідну винагороду (заробітну плату), регулюється ст. 15 (Залежні особисті послуги) Конвенції, п. 1 якої (з урахуванням умов, визначених п. 2 ст. 15 Конвенції) встановлено загальне правило щодо оподаткування доходу від роботи за наймом – цей дохід підлягає оподаткуванню у Договірній Державі, у якій фактично здійснюється така робота, тобто там, де найманий працівник є фізично присутнім.
Враховуючи зазначене, винагорода (заробітна плата), отримана фізичною особою, яка у розумінні ст. 4 Конвенції є резидентом України, у звʼязку з роботою за наймом, яка фактично здійснюється цією особою на польській території, і виплачується цій особі постійним представництвом підприємства України у Польщі, підлягає оподаткуванню в Польщі.
Водночас положеннями ст. 24 (Усунення подвійного оподаткування) Конвенції у відповідності до основної мети цього міжнародного двостороннього договору встановлюють правила, згідно з якими кожна з Договірних Держав - учасниць Конвенції має враховувати податки, на які поширюються положення Конвенції, при визначенні податкових зобовʼязань своїх резидентів - осіб, до яких застосовується Конвенція, зокрема, в Україні – польського податку, у Польщі – українського податку.
Щодо питання 9
Вимоги щодо документального підтвердження даних, визначених у податковій звітності встановлено ст. 44 Кодексу.
Так, як вже було зазначено вище, для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.
Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).
При цьому доходи та витрати платника податку на прибуток підприємств відображаються при формуванні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток згідно з правилами бухгалтерського обліку на підставі належним чином оформлених первинних документів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до частин першої та другої ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами (далі – Положення № 88).
Пунктом 1.4 глави 1 Положення № 88 встановлено, що усі первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, бухгалтерська та інша звітність повинні складатись українською мовою.
При цьому п. 7 частини першої ст. 38 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425) передбачено, що консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії: зокрема, засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.
Крім того, відповідно до ст. 79 Закону № 3425 нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.
Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Щодо питання 10
Об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).
Статтею 165 Кодексу встановлено перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу (п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).
Відповідно до п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165, п.п. 3 і 4 п. 170.131 ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Згідно з п.п. «а» п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого п.п. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 Кодексу строку, є особа, що видала таку суму, а саме на відрядження – у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з цим підпунктом.
Не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме: на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.
Разом з тим до оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.
Сума добових визначається в разі відрядження до країн, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), –згідно з наказом про відрядження за наявності документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).
За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів сума добових включається до оподатковуваного доходу платника податку.
Відповідно до пп. 170.9.4 п. 170.9 ст. 170 Кодексу звіт про використання коштів / електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт, складається та подається у строки, визначені пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 Кодексу, платником податку (у паперовій або електронній формі (з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги») за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, у разі:
а) наявності оподатковуваного доходу, визначеного відповідно до п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу, з метою розрахунку суми податку;
б) використання платником податку готівки понад суму добових витрат (включаючи отриману із застосуванням платіжних інструментів).
У разі якщо під час відрядження або виконання окремих цивільно-правових дій платник податку застосував платіжні інструменти, включаючи корпоративні (бізнесові) платіжні інструменти або особисті платіжні інструменти, чи їх реквізити, для проведення розрахунків у безготівковій формі та/або для отримання готівки в межах суми добових витрат та за відсутності оподатковуваного доходу, звіт про використання коштів / електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт, не складається і не подається.
Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (далі – Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації також можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.
Підприємство, що відряджає працівника у відрядження за кордон, забезпечує його авансом у національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у доларах США/євро, або у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ, встановленим на день подання уповноваженому банку розрахунку витрат на відрядження (п. 5 розділу III Інструкції № 59) .
Абзацом першим п. 17 розділу III Інструкції № 59 визначено, що після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, виданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, виданих на відрядження) підлягає поверненню працівником (у грошових одиницях, у яких було надано аванс) на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку, а у разі отримання авансу готівкою сума надміру витрачених коштів підлягає поверненню працівником до каси відповідного державного органу, військового формування, відповідної установи чи організації.
Під час складання звіту про використання коштів, виданих на відрядження, перерахунок здійснених у відрядженні витрат, які підтверджено документально, здійснюється відповідно до фактичного обмінного курсу, застосованого банком, у разі відсутності підтвердних документів про обмін валюти – зважаючи на крос-курс, розрахований за офіційним обмінним валютним курсом, встановленим Національним банком України на день затвердження такого звіту (абзац перший п. 19 розділу III Інструкції № 59).
Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити (перерахувати) додаткові кошти, виплата здійснюється в національній валюті України за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження. Виплата (перерахування) зазначених коштів має здійснюватися до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження (абзац другий п. 19 розділу III Інструкції № 59).
Враховуючи викладене, відшкодування фактичних витрат, понесених працівником у відрядженні за кордоном, здійснюється юридичною особою у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату:
отримання авансу, якщо фактичні витрати працівника в іноземній валюті відповідають сумі отриманого авансу;
погашення заборгованості підприємством, якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти працівнику (виплата здійснюється в національній валюті України за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день затвердження керівником Звіту), за умови наявності підтвердних документів.
Щодо питання 11
Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом (п. 36.1 ст. 36 Кодексу).
Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором (п. 36.2 ст. 36 Кодексу).
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 Кодексу).
Пунктом 57.1 ст. 57 Кодексу визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.
Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (п. 38.2 ст. 38 Кодексу).
Відповідно до п. 19.1 ст. 19 Кодексу платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.
Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності (п. 19.2 ст. 19 Кодексу).
При цьому, представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків (п. 19.3 ст. 19 Кодексу).
Пунктом 36.4 ст. 36 Кодексу прямо передбачено, що виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом (п. 36.5 ст. 36 Кодексу).
Пунктом 52.2 ст. 52 Кодексу визначено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
