Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Релігійної організації «________» (далі – Релігійна організація) щодо окремих питань оподаткування релігійної організації у статусі неприбуткової організації, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.
Згідно зі зверненням Релігійної організації у статусі неприбуткової організації така організація є вищим духовним навчальним закладом, яким надаються платні освітні послуги з використанням ліцензованих та неліцензованих Міністерством освіти та науки України освітніх програм, за якими навчаються студенти.
У зв’язку з викладеними вище у зверненні Релігійної організації поставлено таке запитання для отримання індивідуальної податкової консультації:
чи є підставою для втрати статусу неприбуткової організації Релігійною організацією, яка надає платні освітні послуги?
Насамперед зазначимо, що оскільки відповідно до п.п. 191.1.28 п. 191.1
ст. 191 Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання порядку діяльності релігійних організацій та проведення ними освітньої діяльності не належать до компетенції ДПС.
Водночас законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається із Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» зі змінами (далі – Закон № 987) та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього (частина друга ст. 2 Закону № 987).
Відповідно до ст. 7 Закону № 987 релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Як встановлено ст. 6 Закону № 987, державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.
Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, регулює Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» зі змінами (далі – Закон № 2145), який також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Особливості відносин, зокрема, між закладами освіти і релігійними організаціями визначено ст. 31 Закону № 2145.
Так, згідно з частинами першою та другою ст. 31 Закону № 2145 державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер.
Приватні заклади освіти, зокрема засновані релігійними організаціями, мають право визначати релігійну спрямованість власної освітньої діяльності.
Відповідно до частини першої ст. 8 Закону № 2145 особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб’єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.
Формальна освіта – це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою (частина друга ст. 8 Закону № 2145).
Тож питання надання освітніх послуг релігійними організаціями регулюються Законом № 987, Законом № 2145 та іншими нормативно-правовими актами у зазначеній сфері.
При цьому до основних завдань Міністерства освіти та науки України віднесено, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов’язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності (п.п. 2 п. 3 Положення про Міністерство освіти та науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630 «Про затвердження Положення про Міністерство освіти та науки України» зі змінами).
Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері релігії (п. 1 Положення про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 року № 812 «Про затвердження Положення про Державну службу України з етнополітики та свободи совісті та внесення змін до Положення про Міністерство культури України» зі змінами (далі – Положення № 812).
Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, як встановлено підпунктами 3 та 8 п. 4 Положення № 812, відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:
здійснює державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації;
проводить відповідно до законодавства реєстрацію:
статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) та духовних (релігійних) закладів освіти, а також змін і доповнень до них;
релігійних організацій як юридичних осіб.
Щодо оподаткування податком на прибуток релігійної організації у статусі неприбуткової організації.
Пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.
Так, згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних із ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово- будівельні кооперативи;
внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр).
Доходи (прибутки) неприбуткової організації відповідно до п.п. 133.4.2
п. 133.4 ст. 133 Кодексу використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.
Доходи неприбуткових релігійних організацій використовуються також для здійснення неприбуткової (добродійної) діяльності, передбаченої законом для релігійних організацій, у тому числі надання гуманітарної допомоги, здійснення благодійної діяльності, милосердя.
При цьому на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану
не вважається порушенням вимог п. 133.4 ст. 133 Кодексу здійснення неприбутковою організацією передачі майна, надання послуг, благодійної допомоги, використання доходів (прибутків) для фінансування видатків,
не пов’язаних з реалізацією мети та напрямів діяльності, передбачених її установчими документами, на цілі та на користь отримувачів, що визначені п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.
До неприбуткових організацій, що відповідають вимогам п. 133.4
ст. 133 Кодексу і не є платниками податку, як передбачено п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу, зокрема, можуть бути віднесені релігійні організації.
Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому ст. 14 Закону № 987 (частина перша ст. 12 Закону № 987).
Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому ст. 14 Закону № 987 (частина перша ст. 11 Закону № 987).
Релігійні організації, як передбачено частинами першою, третьою та четвертою ст. 18 Закону № 987, володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом.
У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об’єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.
Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
Відповідно до частини сьомої ст. 18 Закону № 987 фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються (з урахуванням особливостей застосування цієї норми, визначених Законом
№ 987).
Отже, вбачається, що надання релігійною організацією, яка є духовним навчальним закладом, у статусі неприбуткової організації освітніх послуг виключно у сфері релігійної освіти не є підставою для виключення такої організації з Реєстру за умови дотримання вимог Закону № 987, Закону № 2145 та інших відповідних нормативно-правових актів, і при цьому отримані доходи використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами, у порядку, встановленому п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.
У разі недотримання релігійною організацією вимог, визначених абзацом другим п.п. 133.4.1 та п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу (з урахуванням положень п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу), така неприбуткова організація підлягає виключенню з Реєстру з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.
Водночас питання можливості та порядку надання освітніх послуг релігійною організацією, яка є духовним навчальним закладом, належать до компетенції Міністерства освіти та науки України та Державної служби України з етнополітики та свободи совісті за відповідністю.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).
