Державна податкова служба України розглянула звернення щодо питань оподаткування ліцензійних платежів за користування програмним забезпеченням і, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.
Відповідно до наданої інформації, Товариство (ліцензіат) має на меті укласти ліцензійний договір з юридичною особою – нерезидентом (ліцензіар), за умовами якого нерезидент (ліцензіар) надає Товариству невиключне право на використання, розповсюдження і демонстрацію комп’ютерної програми на території України впродовж терміну дії цього договору за щомісячну ліцензійну плату у розмірі 40 відс. від усіх оплат покупців, що придбали ліцензійні права на використання такої програми.
Заявник запитує:
1. Яким чином та в якому періоді оподатковується ліцензійна плата і чи підлягає така оплата оподаткуванню на території України в конкретному випадку?
2. Які, можливо, податкові обов’язки виникають додатково для сторін ліцензійного договору?
3. Чи поширюється на такі правовідносини Конвенція між Україною і Угорською Республікою про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень?
Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) комп’ютерні програми належать до об’єктів інтелектуального права.
Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом (ст. 418 ЦКУ).
Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, які передбачають використання об’єкта права інтелектуальної власності, здійснюється на підставі договорів, види яких визначені ст. 1107 ЦКУ.
Частиною першою ст. 1108 ЦКУ встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності).
Ліцензіат не має права використовувати об’єкт права інтелектуальної власності в іншій сфері, ніж визначено ліцензією на використання об’єкта права інтелектуальної власності.
Частиною першою ст. 1109 ЦКУ встановлено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором.
Частиною третьою ст. 1108 ЦКУ передбачено, що ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
При цьому, у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (частина друга ст. 1109 ЦКУ).
Пунктом 9 ст. 1109 ЦКУ передбачено, що умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними.
Згідно із п. 26 ст. 1 Закону України від 01 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон № 2811) комп’ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером (настільним комп’ютером, ноутбуком, смартфоном, ігровою приставкою, смарт-телевізором тощо), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату, зокрема операційна система, прикладна програма, виражені у вихідному або об’єктному кодах.
Згідно з п.п. 191.1.28 п. 191.1 ст. 191 Кодексу до функцій контролюючих органів належить надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктом 44.1 ст. 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Підпунктом 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що роялті - будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об’єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі, отримані:
як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);
за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України;
за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.
Отже, у разі якщо використання програмного забезпечення обмежено його функціональним призначенням та його відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»), то ліцензійні платежі за використання такого програмного забезпечення не підпадають під визначення «роялті» у розумінні 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Особливості оподаткування доходів нерезидентів визначені у п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.
Перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, які оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, встановлений п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Так, під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміється, зокрема, роялті (п.п. «в» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу), а також інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення (п.п. «к» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).
Якщо зазначений у зверненні платіж у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, вважається роялті, то під час виплати такого платежу нерезиденту резидент сплачує податок до бюджету відповідно до вимог п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.
Водночас, якщо зазначений у зверненні платіж у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, не вважається роялті (зокрема, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням комп’ютерної програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»), то такий платіж розцінюється як компенсація вартості послуг (у тому числі за надання права на використання програмного забезпечення), отриманих від нерезидента, і не є об’єктом оподаткування згідно із п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Щодо питання 2
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу). Під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) (п.п. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається по місцю реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або по місцю фактичного надання відповідних послуг.
Місцем постачання послуг, зазначених у п. 186.3 ст. 186 Кодексу, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання.
До таких послуг, зокрема, належать надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об’єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць).
Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.31 ст. 186 Кодексу, є місце реєстрації постачальника (п. 186.4 ст. 186 Кодексу).
Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.
Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статтях 180 і 208 Кодексу та розділі VII Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 (далі – Порядок № 21).
Згідно з п. 180.2 ст. 180 Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених ст.2081 Кодексу.
Відповідно до п. 208.2 ст. 208 Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим – шостим п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 Кодексу, якою є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком ПДВ, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства.
Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то податкова накладна не складається. Форма розрахунку податкових зобов’язань такого отримувача послуг затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 208.4 ст. 208 Кодексу).
Отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил розділу V Кодексу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування (п. 208.5 ст. 208 Кодексу).
Відповідно до п. 5 розділу I Порядку № 21 отримувачі послуг, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, на митній території України, які відповідно до п. 180.2 ст. 180 Кодексу є відповідальними за нарахування та сплату податку до бюджету і не зареєстровані як платники ПДВ, подають розрахунок податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податків, на митній території України (далі – Розрахунок податкових зобов’язань).
Відповідно до п.п. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 Кодексу не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
Отже, якщо кошти, які Товариство (ліцензіат) сплачуватиме нерезиденту (ліцензіару) згідно з ліцензійним договором, вважатимуться роялті у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, податкових наслідків з ПДВ у Товариства не виникатиме.
Разом з цим, якщо оплата Товариством коштів нерезиденту за надання права на використання об’єкта інтелектуальної власності (комп’ютерної програми) не вважатиметься роялті у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, та послуги з надання права на використання такого об’єкту інтелектуальної власності належатимуть до категорії послуг, визначених у п. 186.3 ст. 186 Кодексу, то місцем постачання таких послуг буде місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання та, відповідно, оподаткування ПДВ таких операцій здійснюватиметься за правилами, встановленими ст. 208 Кодексу.
За такою операцією Товариство, яке не зареєстровано як платник ПДВ, буде зобов’язано визначити податкові зобов’язання з ПДВ за ставкою 20 відсотків від договірної (контрактної) вартості таких послуг та сплатити їх до бюджету, а також скласти і подати до контролюючого органу Розрахунок податкових зобов’язань за відповідний звітний (податковий) період.
Крім того, якщо Товариство впродовж терміну дії зазначеного договору здійснюватиме операції з надання іншим резидентам права на використання об’єкта інтелектуальної власності (комп’ютерної програми) згідно з ліцензією або ліцензійним договором, то у розумінні норм, визначених підпунктами 14.1.185 та 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, та для цілей оподаткування ПДВ такі операції також розцінюватимуться як операції з постачання послуг.
До дати реєстрації Товариства як платника ПДВ об’єкта оподаткування ПДВ за вказаними вище операціями не виникає.
Водночас, якщо у Товариства загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, протягом останніх 12 календарних місяців перевищує 1 млн гривень, то Товариство зобов’язане зареєструватись як платник ПДВ згідно з вимогами, визначеними у статтях 181 та 183 Кодексу.
Починаючи з дати реєстрації Товариства як платника ПДВ вказані вище операції будуть об’єктом оподаткування ПДВ (якщо плата за надання права на використання програмної продукції не вважається роялті у розумінні норм, визначених п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) і підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.
Щодо питання 3
Відповідно до ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Конвенція між Україною і Угорською Республікою про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень (далі – Конвенція), яка ратифікована Законом України № 137/96-ВР від 23.04.1996, є чинною в українсько-угорських податкових відносинах з 24.06.1996 і застосовується до «осіб, що є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції). Податками, на які поширюються положення Конвенції, зокрема в Україні, є «податок на прибуток підприємств» (ст. 2 Конвенції).
У розумінні Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше обʼєднання осіб (п. 1 ст. 3 Конвенції). Резиденція осіб, на яких поширюються положення Конвенції, визначається відповідно до ст. 4 (Резиденція) Конвенції.
Відповідно до п. 1 ст. 12 (Роялті) Конвенції «роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі».
«Однак ці доходи можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 5 процентів загальної суми надходжень» (п. 2 ст. 12 Конвенції).
Згідно з п. 3 ст. 12 Конвенції термін «роялті» при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки (включаючи кінематографічні фільми або інші фільми, записи на плівці або інші засоби, що використовуються для радіо- або телепередач), будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за інформацію (ноу-хау), що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.
У п. 3 ст. 12 Конвенції «комп’ютерні програми» прямо не вказані як об’єкти авторського права, платежі за користування або за надання права користування якими є роялті.
Водночас, відповідно до п. 2 ст. 3 (Загальні визначення) Конвенції «при застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має те значення, яке надається законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється ця Конвенція, якщо з контексту не випливає інше».
Таким чином, у загальному порядку, якщо Україна є джерелом виплат доходів на користь особи, яка у розумінні Конвенції є резидентом Угорщини, і ці платежі за визначенням п. 3 ст. 12 Конвенції є «роялті», то такі доходи підлягають оподаткуванню в Україні згідно з правилами, встановленими українським законодавством, але із застосуванням ставки оподаткування, зазначеної у п. 2 ст. 12 Конвенції.
При цьому, порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 Кодексу.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).
