Закон №2245: не податковий, а процедурний для ОМС

Державна податкова служба України розглянула звернення Обласного комунального підприємства (далі  Підприємство) щодо отримання відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі Кодекс) індивідуальної податкової консультації з питання прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів, в межах компетенції повідомляє. Підприємство поінформувало, що користується земельними ділянками комунальної власності на праві постійного користування та сплачує плату за землю відповідно до норм Кодексу та рішень органів місцевого самоврядування (далі Рішення), які є складовою податкового законодавства України. Підприємство вважає, що норми п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» (далі Закон) не є складовою податкового законодавства. Враховуючи вказане, Підприємство просить надати розяснення з наступних питань: чи є норми Закону складовою податкового законодавства в Україні; чи є норма п. 3 розділу ІІ Закону такою, що відповідно до п. 2.1 ст. 2 Кодексу змінює або відміняє положення Кодексу і які саме; чи є норма п. 3 розділу ІІ Закону такою, що відповідно до п. 7.3 ст. 7 Кодексу регулює питання оподаткування. Податкове законодавство України складається, зокрема з Конституції України, Кодексу, нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Кодексу, у тому числі рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Кодексом (п. 3.1 ст. 3 Кодексу). Кодексом визначені повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків та зборів за правилами, встановленими Кодексом (п. 12.3 ст. 12 Кодексу). Під час встановлення податку обовязково визначаються такі елементи: платники податку; обєкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку (п. 7.1 ст. 7 Кодексу). Пунктом 3 розділу ІІ Закону встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги п.п. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, п.п. 12.3.4 п. 12.3, п.п. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Кодексу та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зазначеними нормами Кодексу врегульовані строки і порядок прийняття та оприлюднення Рішень, які стосується тільки тих Рішень, які на виконання Закону прийняті після 15 липня 2017 року та у 2018 році, і норма діє лише у 2018 році. Отже п. 3 розділу ІІ Закону не вносяться зміни до елементів податків, визначених п. 7.1 ст. 7 Кодексу. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу (п. 7.3 ст. 7 Кодексу). Враховуючи викладене, п. 3 розділу ІІ Закону не впливає на встановлений Кодексом порядок справляння податків і зборів. Звертаємо увагу, що п. 102.9 ст. 102 Кодексу на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених Кодексом (в тому числі зупинення строків надання індивідуальних податкових консультацій), іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених цим Кодексом, до 1 серпня 2023 року. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).