Державна податкова служба України розглянула звернення Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю (далі Товариство) щодо отримання індивідуальної податкової консультації із земельного податку та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі −? Кодекс), в межах компетенції повідомляє. Товариство поінформувало, що перебуває на загальній системі оподаткування, основним видом діяльності є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого майна (код КВЕД 68.20) та інше. Товариство є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку (далі Будинок), розташованого на земельній ділянці (далі Ділянка), яка на думку Товариства, не сформована та межі якої не визначені у розумінні ст. 79 № Земельного кодексу України (далі Земельний кодекс), відомості про яку до Державного земельного кадастру не внесені. Товариство, посилаючись на чинне законодавство, просить надати розяснення щодо виникнення у нього обовязку з обчислення, подання податкової звітності та сплати податкових зобовязань із земельного податку (далі Податок). Частиною першою ст. 42 Земельного кодексу встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані Будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у Будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам Будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Співвласник Будинку це власник квартири або нежитлового приміщення у Будинку (п. 5 частини першої ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Відповідно до частини другої ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у Будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна Будинку. Спільним майном Будинку є, серед іншого, право на земельну ділянку, на якій розташований Будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Згідно з п.п. «д» частини другої ст. 92 Земельного кодексу права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники Будинку для обслуговування такого Будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у Будинку. Принцип платності користування землею, передбаченого ст. 206 Земельного кодексу, реалізовано у Кодексі у двох формах плати за землю: Податку, який сплачується власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачами, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.72, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 ст. 288 Кодексу). Підставою нарахування Податку є, зокрема, дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою тощо (пп. «б», «д» п. 286.1 ст. 286 Кодексу). Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (абзац перший п. 287.1 ст. 287 Кодексу). Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу). Таким чином, речове право на Ділянку під Будинком та його прибудинкову територію виникають з моменту його державної реєстрації. Отже, якщо Ділянка у розумінні ст. 79 № Земельного кодексу несформована й право власності на таку Ділянку (її частину) не зареєстроване у порядку, визначеному законом, у Товариства не виникає обовязку із справляння Податку у розумінні ст. 269 Кодексу, до моменту виникнення відповідних прав Ділянку (її частину) відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі, у порядку визначеному законом. Використання Ділянки без оформлення відповідного права є порушенням земельного законодавства . Крім того, Товариство як власник обєкту нерухомого майна (нежитлового приміщення) у Будинку, свої зобовязання в частині дотримання принципу платного використання землі може реалізовувати в межах Цивільного кодексу України через особу, якій делеговано (або будуть делеговані) повноваження щодо здійснення державної реєстрації прав на Ділянку під Будинком, та у якого з моменту здійснення державної реєстрації прав на Ділянку виникатимуть податкові зобовязання з плати за землю. Всі співвласники Будинку, в тому числі Товариство, мають рівні обовязки щодо здійснення витрат на управління Будинком (пропорційно до своєї частки у спільному майні Будинку), до складу яких включається передбачена законодавством плата за землю щодо Ділянки під Будинком з урахуванням прибудинкової території. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).
Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.
