Земельний податок: ставки для держпідприємств

Державна податкова служба України розглянула звернення Акціонерного товариства (далі Банк) щодо застосування ставок земельного податку та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі −? Кодекс), в межах компетенції повідомляє. Банк поінформував, що є обєктом державної власності, та використовує земельні ділянки на праві постійного користування (далі Ділянки). Банк просить надати розяснення чи має він право при обчисленні земельного податку застосовувати ставку земельного податку за Ділянки, що перебувають у постійному користуванні, встановлену рішенням органу місцевого самоврядування для субєктів господарювання державної власності. Податкове законодавство України складається з нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Кодексу, у тому числі рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Кодексу (п. 3.1 ст. 3 Кодексу). Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Кодексом (п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Кодексу), яким передбачені відповідні повноваження сільських, селищних, міських рад військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів (п.п. 12.4.1 п. 12.4 ст. 12 Кодексу). Ставки місцевих податків і зборів, зокрема, плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території, встановлюють органи місцевого самоврядування у своїх рішеннях з урахуванням меж ставок, визначених Кодексом (п.п. 12.4.1 п. 12.4 ст. 12 та п. 284.1 ст. 284 Кодексу). Статтею 274 Кодексу визначені граничні межі ставок земельного податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження). При цьому, п. 274.2 ст. 274 Кодексу обмеження щодо розміру ставки земельного податку визначено не більше 12 відс. від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні субєктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності). Cтаттею 277 Кодексу встановлені граничні межі ставок земельного податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких не проведено. Таким чином, ставки плати за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) встановлюються в залежності від: виду цільового призначення земель; типу платника; проведення нормативної грошової оцінки; місцезнаходження земельної ділянки (в межах чи за межами населеного пункту). Разом з цим, органи місцевого самоврядування у відповідних рішеннях про встановлення ставок з плати за землю, можуть встановити ставки земельного податку для окремих категорій платників плати за землю, зокрема для субєктів господарювання державної власності. Земельним кодексом визначено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (част. друга ст. 92 Земельного кодексу України). З огляду на викладене, Банк як землекористувач, якому відповідно до закону надані у користування Ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування (п.п. 269.1.1.2 п.п. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 Кодексу), при обчисленні податкових зобовязань із земельного податку має застосовувати ставки земельного податку, встановлені рішенням органу місцевого самоврядування, яке є чинним у податковому (звітному) періоді, для кожної окремої категорії цільового призначення Ділянок. У разі відсутності у рішенні органу місцевого самоврядування ставки земельного податку для окремої категорії Ділянок, Банку доцільно звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування щодо визначення ставки земельного податку саме для такої категорії земель. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).