Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення– Господарства щодо окремих питань оподаткування платника єдиного податку четвертої групи, мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ) та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), у межах компетенції повідомляє.
Згідно з інформації, наданої у зверненні Господарство є фермерським господарством, використовує у своїй діяльності земельні ділянки, які знаходяться у власності членів Господарства на підставі ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973 - IV (далі - Закон № 973 - ІV), без укладання договору оренди.
Цільове призначення земельних ділянок:
- для ведення фермерського господарства, ділянку внесено в Статут
Господарства;
- для ведення сільськогосподарського виробництва, ділянки не внесено в
Статут Господарства.
На всі земельні ділянки нараховано єдиний податок та МПЗ відповідно до декларації єдиного податку.
Господарство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1. Чи має член Господарства сплачувати земельний податок як фізична
особа - власник земельної ділянки, якщо за ці ділянки нараховано та
сплачено єдиний податок згідно поданих декларацій єдиного податку
четвертої групи?
2. Господарство просить роз’яснити порядок нарахування МПЗ для членів
Господарства.
Щодо зазначених питань
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств визначає Закон № 973 - ІV.
Відповідно до частини першої ст. 1 Закону № 973 - IV визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства).
Згідно з ст. 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із:
земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;
земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частина друга ст. 12 Закону № 973 - IV).
Тобто Закон № 973 - IV визначає, що при формуванні статуту фермерського господарства як юридичної особи статутний капітал такої особи повинен формуватися із розрахунку земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства та земельних ділянок, що належать фермерському господарству.
Таким чином, в залежності від оформлення правовідносин між учасниками та засновниками фермерського господарства, у відповідності до вимог цивільного та господарського законодавства, залежить і порядок оподаткування земельних ділянок, які використовуються фермерським господарством.
Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗКУ).
Тобто Закон № 973 - IV визначає, що при формуванні статуту фермерського господарства як юридичної особи, статутний капітал такої особи повинен формуватися із розрахунку земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства та земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
Враховуючи викладене, якщо передача права користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства у статутний капітал фермерського господарства оформлено та зареєстровано відповідно до законодавства, то права та обов’язки землекористування земельної ділянки переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення державної реєстрації таких прав.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.2 ст. 291 Кодексу).
Об'єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (п. 2921. 1 ст. 2921 Кодексу).
Враховуючи вимоги п. 2921.1 ст. 2921 Кодексу, у платника єдиного податку четвертої групи об’єкт у вигляді площі сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) виникає при набутті прав власності або користування (оренди) земельної ділянки та державної реєстрації цих прав відповідно до законодавства.
Щодо питання сплати земельного податку власниками земельних ділянок – фізичними особами, які не внесено в статут Господарства повідомляємо наступне.
Земельні відносини в Україні регулюються ЗКУ, справляння плати за землю - Кодексом.
Нормами пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі (стаття 269 Кодексу).
У ст. 270 Кодексу зазначено, що об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Підставою для нарахування земельного податку є, зокрема, дані державного земельного кадастру, дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю), дані сертифікатів на право на земельні частки (паї), рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).
Відповідно до п. 281.3 ст.281 Кодексу від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.
Таким чином, якщо Господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності (користуванні) фізичних осіб, без укладання договору оренди та/або відсутності державної реєстрації переходу права користування, то платником плати за землю є фізична особа.
Відповідно до п.п. 14.1.1142 п. 14.1 ст. 14 Кодексу далі – МПЗ - мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним МПЗ.
МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 381.1.4 п. 381.1 ст. 381 Кодексу).
Згідно п. 381.3 ст. 381 Кодексу у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом.
При цьому, нормами п. 381.4 ст.381 Кодексу визначено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Отже, якщо Господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності (постійному користуванні) фізичних осіб, без укладання договору оренди та/або відсутності державної реєстрації переходу такого права користування, то обов’язок з визначення загального МПЗ виникає у фізичних осіб - власників (користувачів) земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатися з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).
